БРАТОВА ПІСНЯ В АМЕРИЦІ
Якби хто сказав у повоєнні роки,
Глянувши на пуцьвірка з голодного яру,
Що його пісню слухатимуть Нью-Йорки,
Сміху було б, як на пожежі жару.
А ще вже глумилися б вуличні дотепники,
А що вже ставки хлюпали сміхом у береги!
З тієї фантасмагорії та недосяжної Америки
Жаби у хвосі від реготу вимерли б до ноги.
І хиталися б зо сміху зелені вруна –
Наші майбутні паляниці і книші.
І, піднявши верхню губу, колгоспна коняка Маруна
Сказала б: – Не бреши! –
І батькова гармошка коливалася б сміхом,
Вихекуючи з себе то хрипке, то дзвінке.
І тільки мати не зналася б зі сміхом,
А, розігнувшись від буряків, промовила б: – Яке… –
І об’їждчик дозволив би нам колоски збирати:
– Збирай, коли вже таке диво виношуєш, брате… –
Та не відали ж тоді ні односельці, ні мама, ні тато,
А мо’, й догадувались, та не дуже вірили,
Що з оцього зеленця випурхне пісня,
Аби не тільки в степу витати,
Але й летіли до Америки, як до вирію.
Гей-гей! А вона вже, виходить, в тобі зав’яззю бралася поволі,
Знехтувавши скрекотом жорен,
Від вільного вітру в полі
Та від нашої невмирущої долі.
А тепер ось крилить собі
Понад Пасейки, Кліфтони і Монро
І повертається спочити під моє серце і моє перо.
А я в ній уже й сам шукаю розради,
І чомусь плачу від тієї мелодії,
І якось не по-доброму шепчу: “А будете, гади!”
Та, глянувши крізь сльози на людей, себе поправляю:
“А будете, добродії…”
(2 votes, average: 3,00 out of 5)