МАНДРІВКА ТІЛ
(так молодість)
Пливуть густіють голоси
спихаючи із губ
і задихаються від духоти пісень
дівочі усміхи на зруб
зубів.
І туга ще не ломить брів
У серці не садила рути
і не втрачає на світанку мрій
щоб долю відвернути.
(співає)
Зануримо лиця в світанки,
намочимо в роси уста!
Викльовує сонце фіялки,
де місяць звисав.
Одкриємо обрій рукою,
наточимо в серце вина –
хай молодість довше постоїть
коло вікна.
(зустрічаючи)
Зсували берег промені,
і лущилось у ріки,
на кладці прали спомини
жінки.
А спідниці конопляні
по стегнах потекли.
І ми збирали поглядів
полинь.
(в любовнім акті)
В жадобі
клеїлись уста,
а руки
проникали в стегна,
зсуваючи гарячі спідниці.
У сплеті м’якшали тіла,
облиплі кетягами поту,
як кільчилася в животі
плоть від плоті.
(дозрівання в небуття)
Вкінці зав’яжуться вузлом стежки,
і темрява покриє піснею німою.
Тоді прийдеться грузнути в гробах самим.
Коли кістки моєї білої руки
нагнуться до твого черепа,
про що ти будеш думати? І чим?
На камені застигне потойбіччя казка,
ніхто не вернеться з землі живим.
(3 votes, average: 2,33 out of 5)