Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ВОЛИНЬ

Від князя Мстислава і до Мстислава-онука:
Волинь – моя мука, моя невситима розпука,
В глибоких лісах, на полях перекраяних плугом
Душа дичавіла і тіло кривилось в пругах.

Душа дичавіла від страху, від вічного болю,
Укотре, по крові, пила, як осугу, неволю.
Неситі сусіди – усі бо по суті ординці
Нащіплювали на тобі всяк своє, мов на дичці.

Засмучена жнице в стерні під тяжкими снопами,
У темній покорі одурювана ще й попами.
В могилах – як схилах, як в шрамах – порваних яругах:
Відбилась на тілі засмаглім чужинська наруга.

В містах скам’яніла і в селах болотом загусла,
Стоїш у печалі, зориш у замулені русла.
Волинь моя, мамо, селянко в старій вишиванці,
Одна наша слава – твої невмирущі повстанці.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ВОЛИНЬ - БАБІЙ СТЕПАН