ВОЛИНЬ В ЗАКУТІ НЕЗАЙМАНОМУ
1
У диких травах потонув,
На цвіт столиковий задивився,
Надихався між буркуну,
Роси медової напився.
Немов забрів у дикий степ –
В солодкі пахощі пракраю…
Всього тут стільки, що цвіте,
Упізнаю і відкриваю.
2
У полинах згубився, як в лісах,
Зайшов по пояс в батоги Петрові.
Гули джмелі на золотих басах
І струни бджіл бриніли волоскові.
Поймав долини сонячний ромен
І чебрецеві м’які здавались мохом,
Немов козак підвівся зі стремен
Над Диким Полем – цвіт чортополоху.
(Липень 1986-го)
3
Небо прозоре і синя ріка –
Ніби тим небом налита,
Чисто виблискуюча здалека
На лугових оксамитах
Свіжо зелених серпневих отав….
Тепло ще, любо і мило,
Колами зграя лелеча літа –
Юні вилискують крила.
Як тут пречисто!.. Захоплює дух,
Пахощі спілі вдихаю.
Впевнений: кращого я не знайду,
І – не шукаю.
4
Де ще зелено первісний світ,
Річка, глибин початки, –
Блиснули посмішки, як маків цвіт –
Берегом йшли дівчата.
Мокрі, смагляві світились тіла –
Грації точені, дивні,
Де непідробна і щира була
Радість в природі й людині.
Віком тирвоженого мене
Вразило свіжо, незвично
Диво таке гармонійне земне,
Сяючі в краплях обличчя.
(Серпень 1988-го)
5
Набрів на буденну картину:
Метелик, що грав собі крильми,
Щасливий метелик не пильнуй
В прозозу попав павутину.
Затріпав сріблистою сіттю –
І вискочив хижо зі схову
Павук з-поміж темного віття,
Хрестатий павук до улову.
І тріпавсь метелик щосили –
Не рвалась цупка павутина,
Обплутувала йому крила…
Настала остання хвилина.
Як я обірвав раптом нитку,
Відсікши стремління напасне.
В суцільній гармонії, власне,
Маленьких трагедій не видко.
Одненька із хваток намертво
Щасливим скінчилась фіналом –
Нападник пірнув десь і жертва
Барвистими крилами грала.
(Серпень 1988-го)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)