ВІРШІ З ТРОЛЕЙБУСНОЇ ЗУПИНКИ
1
Того дня, того святкового дня
Ми стояли у повнім тролебусі
майже поруч
і в мені завирувала…
завирувала юнача енергія,
що запліскувала мій тверезий
і навіть суворий розум.
Я дивився на неї (аж до непристойності)
майже благально – щоб сходити разом…
І на її теж збентеженому обличчі
так яскраво полум’яніли вишнево помаджені губи
і зволожені карі очі.
2
На яскраво червоному тлі
(так яскраво червоніє ще сонце,
як від нього палає весь обрій),
а стояв і дивився, прикриваючи очі рукою, –
їх сліпило яскраве світло.
Намагався дивитись, прикриваючи очі рукою,
на яскраву сонячну жінку,
що із сонцем сліпили однакові очі.
Я стояв і дивився, і відчував –
ось воно Богом створене сяйво,
що і в хмарну, у дощову погоду
здатне освітити і гріти
наймилішим теплом поцілунків.
3
Номер її телефону
врізався в пам’ять, як гарна пісня,
як втаємничений код,
що за ним мені відкривався,
як за шістьма замками схований світ,
в якому живе (правда, як в казці?)
чарівна королева,
що відкрила мені того доступу код.
4
Вже зараз я можу вклонитися перед
Богом, перед Сонцем і перед нею
за коротке, як зоряний спалах, щастя,
подароване мені ними.
5
У моєму передчутті:
це щось має бути таке яскраве,
як і сяєво тоді на зупинці тролейбусів…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)