КОМЕТА
1
У небі – комета…
Над Києвом, Львовом прикмети:
Потоншав озоновий шар над столицями
І Арктики подих
Потягує льодом
І вітром пекучим обпалює лиця нам.
Весь березень тисне…
Комета все висне,
Далеким тривожить нас сяєвом.
Над Києво-Руссю…
Й при нашій розрусі
Цю гостю з глибин зустрічаємо.
2
В небі зоряний розсип – творяння все Боже,
Що завжди мою душу глибоко тривожить,
Та влетіла і так засіяла чудесно
У житті моїм вперше красуня небесна.
Чи стою при вікні, чи любуюсь надворі,
Як побачення жду – коли висиплять зорі.
То встаю до світанку, блукаю звіздарем,
Поки зорі побліднуть чи комету захмарить.
3
З Кометою лягаю і встаю з Кометою,
З космічною красунею (вже тиждень без дружини),
Венерою захоплений, томивсь за Андромедою…
В нічній сорочці сяючій, що з шлейфом… із Кометою
Сягнули почуття мої, мабуть, вершини.
Мені в нічному мороці світилися
Бентежні душі мерехкими зорями,
Як лілії, що поночі розкрилися
Нераз понад глибинами прозорими,
А ця, і справді, як з небес звалилася.
Хай доокола і в душі не ладиться,
Борг перед ЖЕКом і надворі холодно,
Але чекаєш вечора – як з’явиться
І так збентежить радісно і молодо.
З Кометою лягаю і встаю з Кометою.
4
Стрілець націлився в комету
(Цей вічний в небесах Стрілець),
Лишає слід блискучий лету
Залітна гостя чи гінець.
Стрілець стрілу свою ще пустить,
Підстрелена, як птах, тоді
Вона розкришиться в капусту,
В останній канувши біді.
5
Отак народжується анекдот –
Я виходив дивитися на комету,
А сусідки: вертався додому надосвітку.
Диви, ще перекажуть дружині,
І доказуй, що ти не верблюд.
Квітень, 1997
(1 votes, average: 5,00 out of 5)