Стільки крику в цих птахів

Related posts:

1. “Я стільки вам, я стільки написав…” Я стільки вам, я стільки написав Любов’ю, болем – все про Україну… Гадалось вгляну вибуяність лав (Коли народ підноситься в […]...
2. “Мовчав, а прокидаєшся від крику…” Мовчав, а прокидаєшся від крику, бо сни досвітні – рани ножові. На тілі – сироти старого віку. Ми – сироти, […]...
3. “Стільки в тебе очей…” Стільки в тебе очей, Стільки рук і мозолів, Скільки крапель в Дніпрі І у небі зірок. Ти не падав од […]...
4. “Чому на мене впало стільки зла…” Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні – мала, Дрібна […]...
5. “Я стільки сонця в очі взяв…” Я стільки сонця в очі взяв, Що навіть, як зніму повіки, Мені для мрій І для уяв Його вже вистачить […]...
6. “Вже стільки років…” Вже стільки років не діждуся рання! Пітьма, пітьма, і сон тікає пріч. Одної ночі ти сказала: “На добраніч!” й від […]...
7. Від ревнощів стільки трагічних історій Від ревнощів стільки трагічних історій, Та ми не вчимося нізащо. Як любить тебе, не потрібен ніхто їй. Не любить – […]...
8. “Я запізнивсь на стільки літ…” Я запізивсь на стільки літ Своєю радістю і болем… Від того не спісніло поле, Але залежувався лід. Залежувався довго лід […]...
9. “Стільки відгриміло, відбуло…” Стільки відгриміло, відбуло, Як в кору – вкарбоване у лиця, Долі сиве, січене крило На тугому вітрові сріблиться. То ж […]...
10. “Ну навіщо стільки заліза…” Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно […]...
11. “В Вас стільки сонця золотого…” М. Фабіановій В Вас стільки сонця золотого, Блакиті чистої, тепла, – Неначе з краю чарівного Вас хвиля моря принесла. І […]...
12. “Вийду в поле, стану серед жита…” Вийду в поле, стану серед жита, Задивлюся в небо голубе. Земле рідна, скільки буду жити, Стільки і любитиму тебе. А […]...
13. Такою зимою безкровно неначе потребою такою зимою безкровно неначе потребою бажаєш розбити або навпаки замести вкорочене небо ніким випадковим не гребує коли замість тебе так […]...
14. ВЕСНЯНА НІЧ Настурцій ніч і ніч конвалій Пливе музика радієва. В саду тривожний жду – ніч палить – тебе, далека зоре, Єво! […]...
15. “ще води солоні змели черепи росомах…” ще води солоні змели черепи росомах, і глина червона просилася в труби і карцери. ще змахом крила чи зусиллям розкритого […]...
16. “Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич…” Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, […]...
17. “епідемія простору все ще тріпоче умами…” епідемія простору все ще тріпоче умами, за державою снігу усе ще столиця сама… їм і жити замало, і солодко жити […]...
18. РУБАЧ + О чорний пугачу, не кряч, Що всюди лиш журба є, Бо є ще радісний рубач, Що дрова з піснею […]...
19. Дівчина знає м’ясо зійшло з води дівчина знає м’ясо зійшло з води холод зайнявся за нами і вкрився бризом холод як пава кигиче устань і йди […]...
20. ВАСИЛЕВІ СИМОНЕНКОВІ Як тобі ведеться там, Василю? Під землею, під ріллею – там. По якому цвинтарному стилю Нам ростити крила в телеграм? […]...
21. 1. ПЕРШИЙ ДЕНЬ У одмінах усе мина, бо: а) зимові дні короткі, треба поспішати; б) чужий сміх забувається, коли його замінити своїм; в) […]...
22. “Ой маю, маю я оченята…” Ой маю, маю я оченята… Нікого, матінко, та оглядати, Нікого, серденько, та оглядати! Ой маю, маю і рученята… Нікого, матінко, […]...
23. “Ходімо ще в лякливий шум осик…” Ходімо ще в лякливий шум осик, В це буйство трав, ці квіти переспілі, Де осінь закрадається несміло, – Як листя […]...
24. ПІСНЯ ПРО ПІВНЯ Грудка багряного крику, в чоботи взута червоні, ходить подвір’ям широким, мов по зеленій долоні. Косу тримає на крилах, косу веселу […]...
25. “Як упав я одного разу…” Як упав я одного разу На колючу солому пам’яті, А вона ж така пломеніюча, Замало на ній не згорів. А […]...
26. ОДНОГО ВЕСНЯНОГО ДНЯ Віщове дерево гуде дрімотно зранку, розхильчасті гілки щось креслять нечітке, і пада тінь від них на стіл, на чаю склянку, […]...
27. МІРОШНИК Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був […]...
28. “Колись давно тобою марив…” Колись давно тобою марив, та розлюбилися чомусь твоїх очей тумани карі і охололии попіл уст… А в згадці, радістю повитій, […]...
29. “семимильні провини безсилі як крони дерев…” семимильні провини безсилі як крони дерев їм замало повітря аби не зурочити простір ти тікав не від них а від […]...
30. І люди і очі і води і зорі і там і люди і очі і води і зорі і там де звук розпашів на зеленому вовчому морі немає нікого хто […]...
31. БОЛУНГО І ЙОГО СМЕРТЬ “Ти старий і немічний”, Сказав хамелеон Болунгові. “Віддай мені свою рогату худобу, Нехай я посію місяць”. – “Змилуйсь, хамелеоне, Почекай, […]...
32. “і люди і очі і води і зорі і там…” і люди і очі і води і зорі і там де звук розпашів на зеленому вовчому морі немає нікого хто […]...
33. МЕРТВА ВЕРБА Я не знаю, чому повертаю туди Де висить між гілками ранковий туман, Де змертвіла верба видимає з води Скам’яніло-потужний оголений […]...
34. “Отак вітерцем перейти за леваду шовкову…” Отак вітерцем перейти за леваду шовкову – Засвітиться гай, а за гаєм – село. І все проминуле до мене повернеться […]...
35. “Такі близькі чомусь мені…” Такі близькі чомусь мені – вечірні небеса імлисті і непорочне чистий сніг, мов’думка непорочно чиста. До щему дороге чомусь – […]...
36. “ламких, немов полин, дорослих, ніби дощ…” ламких, немов полин, дорослих, ніби дощ, ти просто вибирав у приписі нічному, щоб, кришталевий крик зібгавши на солому, означити хрустке […]...
37. СОНЕТ ЗАМІСТЬ ЕПІТАФІЇ …І прийде мить ота, що понесуть холодний прах на холодний цвинтар. …Чиясь промова буде сумовита. Хтось перетворить похорон в ясу. […]...
38. БАЛАДА ПРО ВІЖКИ Дядько ліг горілиць на порожній підводі І, чомусь, стільки неба в зіниці йому натекло… Все було, як було. Не змінилось […]...
39. “Я ніби вийшов із полону…” Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони – Немов царем учора став. […]...
40. СТАРІСТЬ Так мало споминів, замало, щоб забути… так тяжко бачити в пустій кімнаті, так тяжко йти крізь двері, що ведуть в […]...