ЗАЙЧИКОВА ХАТКА
Оселились біля річки
Сірий зайчик та лисичка.
Зайчик – в хатці луб’яній,
А лисичка – в крижаній:
Ось постукала в віконця
Тепла сонячна весна,
І розтанула на сонці
Біла хатка крижана.
Почала лиса зітхати:
– Як я житиму без хати?
Зараз зайця прожену
Й влізу в хатку луб’яну!
Де вже зайчику малому
Суперечить хижаку!
Довелось тікати з дому
Бідолашному звірку.
А лисиця та хвостата
Влізла в зайчикову хату
І в хатинці луб’яній
Оселилась, як в своїй.
Пострибав по лісі зайчик,
Сірий зайчик-побігайчик,
Сльози річкою ллючи:
Страшно в лісі уночі!
Раптом вовк іде до нього
Та й питає: – Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
– Ой, мене прогнала з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
– Годі, годі, зайчик, плакать,
Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати,
Вовк гарчить: – Ану, хвостата!
Забирайся звідсіля! –
А лисиця відмовля:
– От як скочу, як підскочу, –
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Вовк злякався – та й тікати!
А зайча пішло вночі
Знову захисту шукати,
Сльози річкою ллючи.
Враз ведмідь іде до нього
Та й питає: – Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
– Ой, мене прогнала з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
– Годі, годі, зайчик, плакать,
Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати.
– Геть! – загримав волохатий.
Забирайся звідсіля! –
А лисиця відмовля:
– От як скочу, як підскочу –
Полетить із тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Як почув ведмідь цю мову –
Враз сховався у кущі,
І побрів наш зайчик знову,
Сльози річкою ллючи.
Стріла зайчика собака,
Розпитала, що та як.
– Годі, – каже, – годі плакать,
Не боюсь я розбишак!
Підійшла й вона до хати,
Загарчала: – Геть, хвостата!
Забирайся звідсіля! –
А лисиця відмовля:
– От як скочу, як підскочу, –
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Утекла й собака зразу!
А зайчатко уночі
Знов побігло, від образи
Сльози річкою ллючи.
Враз іде назустріч півник,
Гострі шпори на ногах.
– Що з тобою? Дуже дивно
Зайця бачити в сльозах!
– Ой, мене прогнала з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди ж тепер піду?..
Де я захисток знайду?..
– Що ж, провчу я розбишаку!
– Де вже, півничок, тобі?!
Вовк, ведмедик і собака
Відступились в боротьбі…
– Ну, за мене не страшися!
Сам побачиш, – от ходім! –
Вийшли друзі на узлісся,
Де стояв зайчатин дім.
Місяць виглянув з-за хмари.
Півник крилами ударив.
– Годі спать – ку-ку-рі-ку! –
На чужім пуховику!
Вмить лиса продерла очі.
– Хто там ходить по двору?
От як скочу, як підскочу –
На шматочки роздеру!
Не злякався півник смілий
Та на ганок як стрибне.
– Забирайся, поки ціла!
Не дратуй, гляди, мене!
Відкида лиса запори,
Бачить: півник-молодець,
Гострий дзьоб, сталеві шпори
Ще й червоний гребінець.
Тут лиса аж закрутилась
– Я хороша! Я не зла!
Я з зайчатком не сварилась,
По-сусідському жила!..
А сама – мерщій на ганок,
Та – по східцях, та у ліс!..
І зустрінув зайчик ранок
Знов веселий, як колись.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)