ДОВЖЕНКО
І
Благословенні води літ,
Літа Десни благословенні
І часу вічного політ
В однім осяянім іменні.
Благословенна срібна твердь
Землі і неба, дня і ночі,
І золоті вогневі очі,
Де обнялись життя і смерть.
Священна чаша доброти
В руках всепільності й любові
І світ, об’єднаний у слові
Краси, і правди, і мети.
Благословенна світлотінь
Судьби в щасливім одкровенні…
І многокрилля поколінь
В однім озоренім іменні.
ІІ
– Гей, ви, мої воли, та по степу,
А моря не видно…
Ходить море під собою –
Не доїдемо…
Виглядає зоря з-поза гори –
Не надивиться.
З гори та під гору від щастя до горя –
Притомилися…
Гей, далеко степу по стеблині –
Не настачило…
Буде чи не буде хто-небудь в долині –
Там побачимо…
Має себе море в одній воді –
Сині віхоли…
Гей, ви, мої воли, воленько на волі,
Вже й доїхали…
ІІІ
Цвіркун сокиркою січе
Весло з водою, зими й весни.
Дрімає небо, і тече
Дорога зір на давню Десну.
По тій дорозі хто пройшов,
Той знає, що ті версти варті…
Але – там першою Любов
На грізній на своїй на варті.
Вона в душі його стояла,
Коли кривавивсь світ при нім,
І, як могла, оберігала
Його в стражданні золотім…
Він був щасливий. В нім свободи
Огромний подих не защез.
Він мав за честь судьбу народу,
Мав Революцію за честь.
1977
(3 votes, average: 2,33 out of 5)