Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СЛОВ’ЯНСЬКА КОЛИБЕЛЬ

Гей, Славо, Славо, лебедице біла!

Скажи нам казку за ану пору,

Коли тя мати на світ ізронила

Таку нам милу, таку нам любу –

Скажи нам казку: чому-сь така красна,

Як сред Бескидів повноцвітий сад,

Чому-сь так добра, а така нещасна,

Що в твоїм серцю трійсічний булат?!

Чи тебе мати горем повивала,

Що єще груди сум не розсадив?

Чи з хмар льодових колиску збивала,

Що грім не ломить ясних твоїх крил?

Чи в лучах сонця вона тебе мила,

Що твоя досі не жовкне краса?

Чи лист завітний в скалі чеканила,

Що єще думно несесь голова?

Гей, Славо, Славо, де світ той старинний,

Що чував первий житя твого стон?

Де земля тая, де рай твій дитинний,

Що-сь в нім проснула утіх первий сон?

Де твої старці, що тя научали

Честі і правди, світбога любви?

Де тії барди, що в душу ти вляли

Огень і миро з небес вітчини?

Скажи нам, мати: де твої туряня?

Де гнізда твоїх високих вірлів?

Де суть могили твоєго страданя,

І борб, і горя жертвенная кров?

Чи всю азбуку діл твоїх затерла

Бремен безвісних тяжела стопа?

Чи піснь і зойки, все слишком повергла

В вир катакомбів заглади рука?

Мовчиш, святая… Мрак темний скриває

Твою колибель, житя твого май;

Зачим же тоска, голубка, взлітає

Ген десь за гори, над тихий Дунай?

І мов на гробі безнадійна мила

Могилу тисне до вірних грудей,

Так слід цілуєм, куди ти ходила,

Цілуєм порох з костей твих дітей.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


СЛОВ’ЯНСЬКА КОЛИБЕЛЬ - УСТИЯНОВИЧ МИКОЛА