ОСТАННЄ БЕЗСОННЯ
У щасті поет чи лихові –
Байдуже.
Аби працювать,
аби тільки стало дихання
останні пісні проспівать.
Аби лиш уміння стало
з любов’ю з’єднати сумне,
щоб вкласти в цю пісню останню
усе розмаїття земне.
Тут не до образ, не до щему,
Бо й так небагато часу,
Щоб в слові увічнить священну,
Всю, бачену в світі, красу
Як тільки людині пристало,
Що знає і вічність і мить,
Ударивши в серце кресалом,
До ранку свій труд завершить.
Допоки не засвітила
Зоря на останній межі,
Допоки не спопеліла
Стривожена пам’ять душі.
Допоки в цій пам’яті правда
Стоїть над бистризною дат:
Безвусий юнак з Краснограда,
Поет, газетяр і солдат.
І ненька з відром біля хати,
І в ранніх трипільских хлібах
І хлопці його, і дівчата
З “ура” на застиглих устах.
І суміш чорнозему й глини
На юхті солдатських чобіт,
І мужність, і плач України,
Збережені в полум’ї літ.
Зрубать можно всохлу тополю
Й нову посадить у селі,
Та в серці співцевім до болю –
На тій, на старій – солов’ї…
Й палкі поцілунки дівочі
І пам’ять про них до сивин
До тої останньої ночі,
З якою один на один.
Епохи буремная повість –
Літопис в труді і в бою…
Безсоння останнього совість –
Як вибух, як злет на краю!
(3 votes, average: 1,67 out of 5)