“Де не світить знайома Полярна зоря…”
Де не світить знайома Полярна зоря,
Де Південним Хрестом перекреслилось небо,
Мабуть, згадує часто матрос-сибіряк,
Як про милу, Вітчизно, про тебе.
І за гуркотом шторму, за бризкотом хвиль
Він тебе сибірячкою бачить.
І не в морі, а в Омську, за тисячі миль
Розгулялась хурделиця наче.
І кружля, і лютує, і виє як звір,
Як голодних вовків розлютована зграя…
А для нього холодний, суворий Сибір –
Найтепліший куточок у рідному краї.
Ще сильніші удари морської грози.
Непривітне, чуже і розбурхане море.
За горами морськими на вахті грузин
Бачить рідні Кахетії гори.
І світліше на серці стає моряку
Від думок про Вітчизну. І кожен по праву
Пригадає своє: Ленінград чи Баку,
Синьооку, як Ворскла, Полтаву…
Моряком не ходив я в далекі краї,
Ще й не спробував солі штормової хвилі.
І не стану прості кілометри свої
На морськи переводити милі.
Я єдину зорю, що горить на добро,
На сузір’я чужі не зміняю!
І у долю мою Єнісей і Дніпро,
Як артерії в серце, впадають.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)