Автор: ТАРНАВСЬКИЙ ЮРІЙ

Ще ніч, і сад тихий, неначе він сам тримає себе в тайні, і відчиняються двері хати, тихо як уста у […]

Розіп’яті на цинкових столах, у голготських долинах лябораторій, вони віддають своє життя, щоб спасти не душі, лиш тіла людей. Тому, […]

Чорнобіль, білобіль, згаданий в літописі перед 1200-им роком, дохнеш (конаєш!) стараючись вимовити своє ім’я по-московському! (Ці скурвісини в Вашінгтоні, Єрусалимі, […]

Ніч, сад, світить місяць, ясно, дерева кидають тіні на землю, місячні плями виглядають як цвіт на землі, деревах, дерева самі […]

Це так мусить хтось грати на своїй хворій гітарі, недаром склянкою води розлилося по столі моє обличчя. Недаром світ сьогодні […]

For the select few Стоїть осторонь, немов невидимий для людей, своя тінь, бачить, чоловік якийсь біжить доріжкою з ліва на […]

На мої тридцять восьмі уродини один чоловік подарував мені брилу фіолетового скла. Я бачив його вперше. “Чоловіче,” я спитав, “навіщо […]

Мою молодість носиш в своїй усмішці, в мерехтінні шкіри, в сяєві волосся. Так колись сонце обіймали мої руки, як тебе […]

Тебе не було на термометрах і годинниках, і навіщо було носити пашпорт для слини, навіщо відкривати дерева на краях уст […]

Пробила восьма, і я помер, в голові, спіралею цигаркового диму, вертится-нудить дурна фраза : “verfluchte Haferflocken,” вже ніч, матері нарцизів […]

Вже бачить його Лондонський міст і плаче іржавими слізьми, і рожеві дівчата знаходять зідхання під своїми темними бедрами, і простягають […]

Зостались лиш твої уста, на яких вмерти, немов розп’ятому, як на м’якому й теплому хресті!

Не втекти вже мені сьогодні від жіночої гістерії телефону: нас вже з’єднали навіки дві літери і довге число. Хто був […]

Травень 33-го ходить без лопати, не в силі втримати її, човгає ногами, черевики зношені ззаду, напухли сині п’яти, переступає трупи, […]

Розкрилися мої груди. Світло ранку, неначе голуб, шукає у них затишку. М’якою рукою гладитъ моє обличчя добрий світ!