ДРУГЕ ВІДКРИТТЯ АМЕРИКИ

1. Lackawanna Manufacturing Company

Я тільки-но з европейської гімназії:
латина занадто свіжа ще в моїй голові.
Слово “manufacturing”, що світить синім неоном
мені в обличчя у сутінках раннього ранку,
говорить про працю рук,
– не людських рук взагалі –
моїх власних.
Я стала в лави пролетаріату
з молодечим запалом, з ентузіазмом.
Пробую довести
усім і вся, взагалі, а найбільше – самій собі,
що я – молода рослина,
перещеплена на інший грунт,
зумію вижити, рости у новому незвичному кліматі.
Начитана Франком, Коцюбинським,
розумію свідомість класу:
я – мало не соціалістка! –
готова в життєвій практиці
ставити на пробу теорію.

Машина рветься з-під рук:
я не вмію ще панувати над нею.
“Спокійно, не так нервово” – каже “форман”.
“Дайте їй іще тиждень” – заступається за мене

в начальства.

Поволі втягаюся в норму.
Хлопці-робітники
засипають мене масними дотепами.
Порнографічні іграшки
з таємничим усміхом з рук у руки

передають досвідчені молодички.

Я – вже заміжня – та не вмію ще боронитися
гострим дотепом, дзвінким сміхом.
Ховаюся, засоромлена,
за охоронний щит
наївності,

ідеалізму,

нерозуміння мови.

Глибоко в серці закопую
власний маленький світик…
Але вже розумію:
є різні мости понад прірви,
і не всі вони – сталевої конструкції
за модерними планами інженерів.
Бувають мости рухомі,
зі шнурів, що плавають з вітром,
а все-таки ними проходять
валки гімалайських дослідників…
Жарти – нехай і грубіянські –
тепла, щира усмішка,
дружньо простягнені руки
і мого зворушення сльози –
це шнури мостів гімалайських
над прірвами класів і націй,
над бурними ріками мов –
мости із людського в людське…

Дружу із робітниками.
А поруч: у джінсах, в картатій сорочці,
працює у поті чола, у бруді,
від ранку до вечора
фабрикант, власник.
Полуднує разом з нами, запиваючи сандвічі кока-колею.
Він розбиває в уяві
старі стереотипи капіталіста.
Усіх знає по імені,
останній відходить з фабрики.
Із ним жартують,
часом навіть і сперечаються…
Але всі його кличуть “Містер Розен”
і ніхто не каже йому просто: “Пітер”,
а шкіра в нього засмагла:
він січень провів на півдні,
відпочиваючи на соняшних Багамах.

2. Pursuit of happiness

Цвіте бузок за парканом в сусіда.
Дівча, що зроду не просило ласки
ні в кого досі – горде, непокірне –
іде, покірно просить скупаря:
“Продайте китицю пахучого дурману!”
І ось несе, захоплена, букет
коханому – сама, мов той бузок,
розквітла, молода, налита щастям.

У власному садку цвіте бузок.
Його плекають руки господині,
щоб ріс, щоб розвивався, навіть там,
де кам’янистий грунт, де мало сонця.
І рік за роком на столі в світлиці
дурман пахучий – розцвітає травень…
І – диво див – лишає цей бузок
в світлиці запах, що не в’яне з квітом,
що виповняє дім і простір душ,
мов музика, завішена в плен-ері.

Цвіте бузок. Вже руки малюків,
любов’ю материнською налиті,
приносять в хату запашний дурман –
фантазій фіолетові флакони.
І запах цей, мов життєдайний кисень,
сповняє силою очищеної крові.
Цвіте бузок. Не в’яне в серці травень.

3. Plain living and high thinking

Щоденно зустрічаю у метро
студентів, навантажених книжками.
Обкладинки читаю крадькома.
Наймення Фройда, Дарвіна, Шекспіра,
малознайомі назви дисциплін
вселяють в серце невгасиму тугу.
Не запідозрить молодий студент,
що юна мати із малятком поруч
жадобою наповнена ущерть,
що в погляді її і жаль, і заздрість.

Та ось знайшлися батькові ключі,
що відімкнули, мов Сезам заклятий,
замки на дверях в університет…
Поширився зненацька горизонт,
і груди виповнив великий простір,
як в альпіністиці, де кожен вищий шпиль
зміняє перспективу і веде
в запаморочливе розріджене повітря,
що пахне радістю пізнання і покори.

Зміняю розкоші щоденного буття
на привілей ширяти у просторах;
солодку лінь спочинку віддаю
за вперту дисципліну інтелекту.
У час, як подруги, що з ними я росла,
готуються, обдумують в деталях
і модну зачіску, і сукню дорогу,
бо йдуть усі на елегантний баль –
я – з торбою книжок через плече,
у скромній, дешевенькій спідничині –
біжу увечері в неприязне метро,
щоб встигнути на лекції у школу.

Та не на кожну я готова жертву.
Є вартості цінніші за життя,
за поступ думки, за багатство книг.
Ось в мене є цілюще джерело –
захоплююча пристрасть почуттів:
з криниці людського тепла і щастя
черпаю силу жити і рости.

Сама своїх вирощую синів,
і це – не просто радість материнства,
це – мов лабораторія життя,
це – наче другий університет:
спостерігаю, як росте дитя,
як ширшають у нього горизонти,
як немовлятко – вчора в пелюшках –
підносить голову,
спинається на ноги,
як вимовляє перші звуки слів,
як починає ставити питання,
космічні обсягом –

і як іще не знає,

що відповідей не знайти ніколи…
Спостерігаю з захватом німим
маленького філософа в штанцятах:
це ось іде малятком крізь віки
і хоче в жменю уловити вічність
людина, що у ній живе і Бог.

1975/1978

(3 votes, average: 4,33 out of 5)