Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Ну чому ті хвилини кохання…”

Ну чому ті хвилини кохання
я не можу забути ніяк!?
Десь далеко у білім убранні
моя люба, тепер не моя.

Так. Кінець. Вже назад не вертати.
Я у синій кімнаті сиджу.
Мені губи фарбують дівчата,
обертають мене на раджу.

Скоро-скоро піду я за грані
із простреленим мертвим чолом,
а тепер по ночах в рестоані
заливаю я душу вином.

Ліза, Оля, і Вєра, і Ніна,
поцілунки і сльози в гаю…
Так заграй же мені, піяніно,
про загублену юність мою!

О згадки! У яснім хороводі
хто в житті вас не любить, кляне!.
Я ж забув, як колись на заводі
всі Володькою звали мене.

А тепер я лечу у безодню…
Десь далеко любов і бої…
Не цілуй неживі і холодні
нафарбовані губи мої.

Ліза, Оля, і Вєра, і Ніна,
і пісні, і ридання в гаю,
годі, годі, не грай, піяніно,
про загублену юність мою!

1925

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)

“Ну чому ті хвилини кохання…” - СОСЮРА ВОЛОДИМИР