Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



Епітафиоn

Тута зложил кость въ тЂлЂ

Муж праведный, ачъ смЂлЂ,

Смерти, береш, што ть дано,

Не озмеш болш, заслано

Пред тобою до неба,

Где жил, тамъ был, такъ треба.

Зъ земли мертвых, зъ выгнанья,

По пелкгримствЂ, з мешканья

Мизерного, въ палацы

Небесныи, по працы,

На роскоши отходить,

Въ землю живых заводить

Мысли наши. Рукою

Держить квЂток, другoю

Книгу, тамъ же кадило.

Такъ умереть мнЂ мило

(Мовить до нас) якъ къ богу

Жертва святых дорогу

Береть. Живот нетрвалый,

Значить тот квЂт опалый,

Книга чистость сумнЂнья

Кажет мЂти. Збавенья

Въ добрых дЂлЂх чекати.

За ним въ небо ступати.

ТЂло єго дол земный

Покриваєт, незмЂнъный

КвЂток души у бога.

И нам тамъ же дорога,

Зъ єго молитв готова

Єст запевнЂ, дость слова.


Епітафиоn - СМОТРИЦЬКИЙ МЕЛЕТІЙ

Епітафиоn - СМОТРИЦЬКИЙ МЕЛЕТІЙ