ВУЛАЙСЬКА ПРИГОДА
Привітно-щирий, без найменших див,
Меткий онук старого канібала
Мене вказівним пальцем поманив
Поза поміст, де група танцювала.
Ми перейшли в занедбаний курінь
Під екзотичні шелести кокосу,
Де все вгортала таємнича тінь,
Убравши в себе шемрінь стоголосу.
Заслона – вбік! І з плетених полиць
На мене глянули очима смерти
Ряди британських скам’янілих лиць –
Немов готові слухати концерти.
Із тих довгастих білих черепів
Жахали прірвою очей провали –
І чув я гупіт, обрядовий спів,
Якими тут пов’язаний вітали.
Я уявляв, як вищерблені пні,
Що знали шиї, припиняли марші,
Як людське м’ясо пахло на вогні,
І з тіла серце вирізали старші,
Як, знявши руки над зелений яр,
Вулайський вождь ясив богам подяку,
І ще живі, приречені на жар,
Біляві бранці мліли з переляку…
О свідки свят! З оголених орбіт,
Немов з екрану, бігли канібали, –
Дивився гордо завойовник Сміт,
Якого тут навік завоювали.
Вулай на Тайвані, 25 вересня 1968 р.
(3 votes, average: 1,67 out of 5)