ПАДАЄ СНІГ
І
Падає, падає сніг,
Сковує душу мороз.
Вітер лягає до ніг
Білою млою погроз.
Плачуть берези в гаю,
Сосни ячать на горбах.
Живить скорботу мою
Смерти перейдений прах.
Гляну я, – мерзла земля
Тоне в імлаву набрідь,
Зяє крізь голе гілля
Сонця погашена мідь.
Скоро вже в груди заб’є
Чистий клечальний відчай.
Серце самотнє моє,
Ридма ридай!
ІІ
Падає, падє сніг –
Білий бальзам на рани.
Жданий, жаданий
Легко лягає до ніг.
Спочиву хмарам немає –
Рвуться, навально пливуть.
Крізь каламуть
Перлами небо ридає.
Вийду я, вийду на шлях,
Дальній, туманно-скнілий.
З туги змарнілий,
Крикнув від розпачу: – Ах!
Ах! По яких, по широких
Білих, незнаних світах
Радости птах
Тоне в розпуки потоках?
ІІІ
Падає, падає сніг,
Всесвіт у савани в’є:
Білий, давкий восьминіг
Тіло долає моє.
Де я? В якому краю?
Дико валують вітри,
Крають навагу мою
Лезами лютої гри.
Тільки ненатлий мій дух.
Владно вергає вперед
Земність мою, наче пух,
Костей моїх ожеред.
І не вгаває снага,
Віра багаттям гуде.
Хай алясканська пурга
Б’ється об серце тверде!
31 березня 1968 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)