НЕСТОР МАХНО
І
Не крик гайвороння, не клекіт шулік –
Лунає ланами отаманів клик.
Дуднить Приозів’я, і Гумань гуде –
Отаман зухвалу ватагу веде.
За ким же погоня? Хто ворог йому?
Кому катування і кулі кому?
Червоний, чи білий, чи жовтоблакить –
Пекти нагаями і нагло добить!
І стогнуть степи, і ридає земля –
Батько гуля!
ІІ
Вовками тачанки гарчать по ярах;
Мов кібці, тачанки летять на вітрах,
Ширяють під небо, на доли й горби,
Колеса блищать – як під сонцем серпи.
І Бог, і Дніпро, і Сиваш, і Дінець
Волають валами: – Бездольний кінець! –
Та горно пекельно клекоче в краю
І, сповна розкривши безодню свою,
Вергає степами, і зветься воно –
Нестор Махно!
ІІІ
Це – воїв напруга, що гнала татар,
Це – вимах меча, що навогнює вдар,
Це – княжі незгоди, це – чвари Сірка,
На палі усміхнена стать козака,
Це – злети шабель, рокотання гармат,
Це – в людях новітніх предвічний Пилат.
О Боже великий! Допоки йому
Кривавити сонце, темнити пітьму?
Земля двиготить, і ридає земля –
Батько гуля!
ІV
І зойк матерів, і квиління дітей,
І чвальні походи потьмарних смертей,
І спалах полів за повсталим селом,
І жахіт зіниць під навислим чолом,
І патлів потік, що на плечі спада,
І вилиць крутих непокора тверда,
Що душі нутрує і палить серця,
Що брата на брата жене без кінця, –
Нелюдське прокляття, і зветься воно –
Нестор Махно!
1947
(1 votes, average: 5,00 out of 5)