Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



МАРИВО

На дальній обрій, світло-зеленастий,
Лягає марива хвилястий плин,
І каже дід, проходячи за тин:
“Святий Петро вигонить вівці пасти”.

А ген довкола, скільки зору впасти,
Помліло все: привабливість хатин,
Полів замріяних барвистий клин,
І Де верх могили мерехтить синястий.

О, любий діду! Вас давно нема.
Пливла над краєм голоду пітьма
І слід пустельний дико простелила,

Та ваше слово й поставну ходу
Я пам’ятаю – визбути несила
Той день на пасіці в дзвінкім саду.

1945


МАРИВО - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)