ІЗ П’ЄСИ “МАРНІ ЗУСИЛЛЯ КОХАННЯ”
ЗИМА
Коли в бурульках спить усе
І в руки хукає пастух,
І в залю дрова Том несе,
І мерзне молоко як пух,
І стигне кров, – тоді всю ніч,
Розкривши очі, виє сич:
– Пу-гу!
Ту-гу! Пу-гу! – немов вирган,
А Жанна чистить свій казан.
Коли вітри навкруг ревуть,
І кашель глушить річ отця,
І зграї птиць у сніг бредуть,
І ніс пече, як від синця,
В окопі рак, – тоді всю ніч,
Розкривши очі, виє сич:
– Пу-гу!
Ту-гу! Пу-гу! – немов вирган,
А Жанна чистить свій казан.
ВЕСНА
Коли фіялки і стокротки
Скрашають ніжно груди пань,
Що гомонять про рай солодкий,
Любовних сповнені зідхань, –
Тоді зозуль кування ллється,
Немов з одружених сміється:
– Ку-ку!
Ку-ку! – Який жахливий звук
Тим, хто зазнав подружніх мук!
Коли вітають жайворінки
Плугатарів і пастушків,
Які сурмлять у соломинки,
І все паруєтсья під спів, –
Тоді зозуль кування ллється,
Немов з одружених сміється:
– Ку-ку!
Ку-ку! – Який жахливий звук
Тим, хто зазнав подружніх мук!
1954
(3 votes, average: 3,33 out of 5)