“Жахливий жах – жіноча самота…” - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)

Жахливий жах – жіноча самота!
Коли надходить осінь золота
І, гнаний вітром, жовтий лист вирує,
Де часу коні, помарніла збруя?
Де ті калинові, ставні мости?
Стоїть над світом безмір висоти,
А твій же день – така мала торбинка!
І ти, забута, сивоброва жінка,
Сидиш у парку, згадуючи дні,
Коли співала доля навесні;
Нема нікого зліва, ані справа,
Єдиний друг – нова холодна лава.

1985

“Жахливий жах – жіноча самота…”
«