ДО ОСЕНИ
Добо дощів і плоду повноти!
Сяйного сонця покликай корону,
Змовляйся з ним, як лози одягти
Вагою грон на виступі фронтону,
Як стиглих яблук рум’янити тло,
Що налягають рясно на підпору,
Як багрянити лісову алею,
Горіхів зерно солодити впору,
Для бджіл надовше зберегти стебло
Жаркого квіття, щоб воно цвіло
І не збувалося снажного клею.
О, хто не зрів на битому току,
Як ти в обладі повної комори
Недбало сядеш, і косу м’яку
Гойдає з поля вітер несуворий;
Чи задрімаєш плазма на стерні,
Вдихнувши маків запашного плину,
Коли твій серп щадить волошки й просо;
Чи, ніби жниця – повний сніп на спину –
Ти перебродиш воді річані;
Або глядиш, як яблука хмільні
Винарні преси чавлять стоголосо.
Дзвінка розмаю пісня – де вона?
Забудь її! Твої не гірші звуки
В той час, як хмар смугаста ширина
Мережить поле тінню без принуки;
Тоді рої тужливих комарів
Бринять вгорі; схвильовані вітрами,
Грозяться верби наглим листопадом;
Тоді янчать ягнята між горбами,
Голосить коник, дискантовий спів
Заводять коноплянки з бур’янів
І ластівки гуртуються над садом.
1819
(3 votes, average: 5,00 out of 5)