ДО МЕЛАНХОЛІЇ
Ні, ні, не кидайся в обійми Лети,
Не відай зел з отруйливим вином;
Не жур чола блідого, знавши злети
В саду з рубінним, виноградним тлом;
Минай Психею; без вінка з галуззя
Й шипшини ягід, не дозволь хрущам
Себе смутити, ні досвітнім совам
Кріпити приязнь у таємній тузі,
Бо прийде млава, посестра дощам,
І біль душі поглине сном смутковим.
Коли ж розпука приступом гряде,
Неначе блискавка з рясної хмари,
Що пестить квітам вінчики й веде
На зельні пагорби весняні чари,
Тоді призволь трояндами свій сум,
Веселки грою чи жарких півоній
Ярким багатством, що ряхтить – мов рай.
Якщо коханка повна гнівних дум, –
Скорися їй на пальці ніжнотонні
І миру й злагоди в очах шукай.
Вона ясить Красу, що вмерти має,
І Радість із прощанням на вустах,
І Насолоду, що тужбу ховає,
Тече бджоли Отрутою в ковтках:
Відвічно в кожнім палаці радіння
Свою святиню зберігає сум,
Нехай небачений, – дзвінким акордом
Його язик торкає піднебіння;
Душа спахне журбою, як самум,
І простір виповнить трофеєм гордим.
1819
(1 votes, average: 5,00 out of 5)