БОРОВИКИ (Балада)
Батька заслали в чужий Казахстан.
Мати, змарніла від болів і ран,
Через морози, хурделицю й лід,
Бідна й скорботна, поїхала вслід.
Злидні минали з бідою років –
Щастя навідало Боровиків:
Жданий, у них народився синок –
Радував сміхом лунким, як дзвінок.
Тільки-но батько вертався від нив,
Хату й подвір’я Михась веселив:
“Тату! Про Йвася мені розкажіть,
Бабу Ягу та рибалчину сіть.
Рибку велику і рибку малу,
Що в ятері запливала навдалу…”
Ріс-виростав пустотливий Михась.
Батькові чулося – туга вляглась.
Матері мріялось, прийде той час –
На Україну поїде Михась!
Дівчину знайде, високу, струнку,
В плахті, з косою, в квітчастім вінку.
Справлять весілля – і буде Михась
Жити, щоб чорна журба не вилась…
Ледве Михайло зміцнів і підріс,
Виклик до війська поштарик приніс.
Виклик до війська прислав Казахстан.
Табір та вишкіл та й… Афганістан.
Рев літаків і гарматний розгул
Криють між гір пісковійний Кабул.
Арії б’ють – мов колись басмачі,
Ріжуть Росію – і вдень, і вночі:
– Люті уруси! З афганських земель
Геть! Забирайтесь до рідних осель! –
Гнівно клекоче і вдень, і вночі.
Арії б’ють – мов колись багачі.
Брате Михайле! Куди ж ти попав?
Не до дніпрових зелених купав!
Камінь і камінь, пісок, чагарник.
А поміж ними вояк Боровик.
Важко звисає з плеча автомат.
Куля за кулею крає стократ;
Куля афганська з-за скелі січе.
Смерте! Від тебе ніхто не втече.
Кулю афганську стрічає Михась –
Кров українська в Афган полилась.
Брате Михайле! Куди ти попав?
За Україну життя не віддав.
Через підступні підбої Москви,
Брате Михайле, позбувсь голови.
Не за омріяне майво купав –
Кості козацькі Московії склав.
Батька заслали в чужий Казахстан.
Сина – загинути – в Афганістан.
Ненько Михайлова, гірко не плач!
Глянь, в Україні зростає басмач.
1981
(2 votes, average: 3,00 out of 5)