I. Замість вечірньої молитви
Ти лежиш іще впоперек ліжка –
Ну до чого мале й чудне!
А до тебе незримі віжки
Прив’язали цупко мене.
Кажуть, носа ти вкрав у баби,
Губи й ноги забрав мої,
Взяв у матері синю звабу
І в очах своїх затаїв.
Спи, грабіжнику мій кирпатий.
Сумнів диханням розіграй,
Я тобі стану в голови слати
Найніжніші подушки мрій.
Розішлю свої думи в дозори,
Щоб у сизому міражі
Не ступило свавільне горе
На кордони твоєї душі.
Бо не змок ще убивчий порох
Од потоків дитячих сліз –
Через трупи надій бадьорих
Твій одвічний і підлий ворог
До усмішки твоєї ліз.
Над народами, над віками
Встало горе, мов чорний гном.
Торохтять бойовів тамтами
Над прозорим дитячим сном.
Відгодована злість, і хитрість,
І закута в броню брехня
Атакують добро і щирість
Серед ночі й білого дня.
Гуркотять бойові колісниці,
Свищуть ратища і шаблі…
І тривозі моїй не спиться,
Йде вона босоніж по землі.
І встає проти кривди й злоби
Мій обсмалений сонцем гнів,
Щоби спав ти спокійно, щоби
Ти сміявся і жебонів.
І ладнає совість гармати
Проти підлості і обмов,
І виводить зневіру на страту
Безпощадна моя любов.
Наливайся земними силами,
Вдосталь радощів зачерпни –
Над тобою тріпочуть крилами
Тихі-тихі спокійні сни…
(2 votes, average: 4,50 out of 5)