Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ

Григорію Савичу Сковороді присвячую

У ж е с в і т а є…
Уже світає, а ще імла…
На небі зморшка лягла.
– Як зайшла ж мені печаль!

Промінні зорі воралися у хмари.
Чую – фанфари!
– Як зайшла ж мені печаль…

Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!
(Замість сонетів і октав).

О с і н ь
На культурах усього світу майові губки поросли.

Осінь. По містах вже о четвертій – електричні ліхтарі.
А в селі ступнів щось у десять (тінь од чабана)
додому отару женуть.

Вони казали: можна ж купити старого кармазину, сяк-так
заслати смітник і посадовити культуру (тільки
голову піддержувати треба!) – ачей вона ізнов до нас промовить.
А листя падало. І голова на в’язах не держалась.

Тоді – вскинулись в електрику. Взяли трохи цегли і
стільки ж музики. Думали – перемежениться…
А листя падало. І голова на в’язах не держалась.

На культурах усього світу майові губки поросли.

А н т и с т р о ф а
Дорослі й семилітні: “Ой, яблучко, да куда котишся”.
Так. Народ у толоку, а поети в борозну.
Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше
Менш талановитий за Месію.

Т е р о р
І знову беремо євангеліє, філософів, поетів. Людина,
що казала: убивати гріх! – на ранок з простреленою
головою. Й собаки за тіло на смітнику гризуться.

Леж, не прокидайся, моя мати!
Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва,
коли звір звіра їсть?

– не прокидайся, мати…

Жорстокий естетизме! – й коли ти перестанеш
любувати з перерізаного горла? –

Звір звіра їсть.

А н т и с т р о ф а
Аероплани й усе довершенство техніки – до
чого це, коли люди одне другому в вічі не
дивляться?

Не хватайте озлоблених у тюрму; вони самі собі тюрма.
Університет, музеї й бібіліотеки не дадуть того,
що можуть дати
карі,
сірі,
блакитні…

Л ю
Сплю – не сплю. Чиюсь вволяю волю. Лю.

І раптом якось повно! Люлі-лю…

Півні (вікно) і повінь зеленого пива (крізь вікно) –
все звучить на О.

– Не розумію. “Марсель Етьєн! Марсель Етьєн!” –
кричали з прапорами. Тепер тліють в землі. Ти
кажеш – і я умру?

Геть через усе життя прослалося легато (гудок
на заводі). Годі! Заголубій і на мою долю. Люлі-лю…
І тільки пташка за вікнами: тріолями, тріолями!

– А як же краса? І невмиручість? – Пригадую
(аж смішно): повік з тобою! – заприсягала кохана. –
трагедії й драми – врешті, є консонанси.
– Вставайте! – у місто вступила нова влада!

Розплющую очі (“консонанси”).

На стіні сонця густорамне вікно, як огнистий
дієз…

А н т и с т р о ф а
Іще й тоді, як безмежною водою паслися
табуни вітрів; –
іще й тоді, як гори затряслись, порепалась земля,
а по шорсткій, гострій, як мечі, траві різні поповзли
потвори –
– Хмари, на сонці хмари грались безтурботні.
Ніжні форми дитині! – витончені обриси! – кому,
кому вони були потрібні?

Дикун, наївшися сирого м’яса, довго стежив за ними
незрозумілими очима й несвідомо нюхав квітку,
подібну до будяка.

Н а й в и щ а с и л а
Одягайсь на розстріл! – крикнув хтось і постукав у
двері.

Я прокинувся. Вітер розчинив вікно. Зеленіло й добрішало
небо. А над усім містом величезний рояль грав…
І зрозумів я – настав Великдень.

А н т и с т р о ф а
Я ніколи не покохаю жінку, котрій бракує слуху.
Молюсь не самому Духу – та й не Матерії.

До речі: соціалізм без музики ніякими гарматами не
встановити.

Р и т м
Коли йдуть дві струнких дівчини – ще й мак червоний
в косах –
– десь далеко! молоді планети!

Пливуть. Струнчать. Атоми утоми – на світ,
у світ із пітьми. Танцюють, куряву збивають…

Сонця
стають у коло. А від них майви по всесвіту всьому.

Дві дівчини.

А н т и с т р о ф а
Налила голодним дітям молока, – сама сіла та й
задумалась…
А по гладишці, мов з очей незрячих, сльози покотились.
Одна швидше, вперед. А друга,
мов знехотя,
за нею,
слідом…
Дві дівчини.

Е в о е!
Творці революції здебільшого лірики.
Революція єсть трагічна лірика, а не драма.
Як то подейкують.
Евое!

За плугом ходити наші нащадки готуватимуться
не менш, як зараз готуються в балетній студії. І
на людину, що не вмітиме пісні, дивитимуться як на
справжнього контрреволюціонера.
Все на світі від примружених очей.

Евое!

А н т и с т р о ф а
Приставайте до партії, де на людину дивляться як на
скарб світовий і де всі як однин проти кари на смерть.

Хай вас називають творцями за шторами, сентименталістами…
Хіба це так важно?

У нас ще й досі попіл висипають не на город,
а десь у куточок, під тин.

Х т о с к а ж е
Крапнув дощ – і всі асфальти у висипному
тифі…
Молодий новеліст: – не хочу, не можу писати! Місто
гнітить, життя нервує.
Я мовчав. Поблизу десь бомба…
– Якби отак, знаєте, на село. Скупатись, по росі
походити.
“Бий саботажника!” – прочитав я на ‘дному з
плакатів.
А за нами старчихи,
простягаючи руки.

А н т и с т р о ф а
Трава росте, де захоче. Вітер шумить в калюжу наказ про
мобілізацію. Молочка! – плаче дитина, а тут же й хліба за
душею нема.

Хто скаже: що єсть контрреволюція?

Ш о в і н і с т и ч н е
Беруть хліб, угіль, цукор і так, немов до чарки, приказують:
– Ну, хай же вам Бог посилає… та щоб ми ще не раз на
вашій землі пироги їли.

А ми, позиваючи сусіда за межу, одказуємо:
– Дай Боже, дай…

Іноді так: небо ясне, а з стріх вода капле.

А н т и с т р о ф а
Праві йдуть назад, але голову намагаються держати
вперед. Ліві
мчать уперед, але голову скрутили назад.
Як не хваліть учення Христа, а все-таки й він на ослах їздив
і приймав осанну.

І с п и т
Тільки що почали ми землю любить, взяли заступа в руки,
холоші закачали… –
– ради Бога, манжети надіньте, що-небудь їм
скажіть: вони питають, чи єсть у нас культура!
Якісь цибаті чужоземці покурювали крізь пенсне.
А навколо злидні – як гудина, як гич! А навколо
земля, столочена, руда…
Тут ходив Сковорода.

А н т и с т р о ф а
Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший
зміст, укладений на двох-трьох нотах – оце і є справжній
гімн. Без конкурсів, без нагород напишіть ви сучасне “Христос
воскрес”.

П о р о ж н е ч а
Умиваюсь. Вода – мов металофони. Занавіска –
вітер з прапорами!
У дворі тополі і жінки.

– Ну, кажу ж вам: місто кругом оточене.
– Ой, світе мій!
Зачинилось вікно. Ходить вода в глечику – віяло
на стелі…
– А це вчора робітники на заводах…
(- – – виразно чути канонаду).

Буде дощ.

А н т и с т р о ф а
Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.
Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на
провінції погроми.

Все можна виправдати високою метою – та тільки
не порожнечу душі.

К у к і л ь
Стріляють серце, стріляють душу – нічого їм
не жаль.
…Сіло собі край вікна, засунуло пучечку в рота, маму визирає.
А мати лежить посеред вулиці з півхунтом хліба у руці…

Над двадцятим віком
кукіл та Парсіфаль.

А н т и с т р о ф а
Грати Скрябіна тюремним наглядачам – це ще
не є революція.
Орел, Тризубець, Серп і Молот… І кожне
виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить.

Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?

ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ. Київ, в-во “Друкар”, 1920, с. 32

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)


ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ - ТИЧИНА ПАВЛО