Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“В високій келії, самотно-таємничій…”

В високій келії, самотно-таємничій,
Де тіні вічнії спинились у кутках,
Сиджу за книгою. Ніхто мене не кличе,
І до людей давно уже згубив я шлях.

Рядами гордими, проречисто-німими
Стоять кругом книжки, нетлінні, мов краса,
Як мисль, як ідеал. Хто розмовляє з ними,
Для того все ясне: земля і небеса.

І чарівницькі скрізь чудні стоять прилади,
І вищого огню блакитнеє крило,
Мов одблиск сяєва взискуємого града,
Освітлює моє натруджене чоло.

Не Бог, не сатана витає надо мною,
А інший, дивний дух на все кладе печать
Прозорої краси і срібного спокою,
Яких земним устам не чуть і не назвать.

І опіуму дим у мертвий час півночі
По келії пливе, і в тьмі його встають
Лиця незнаного ясні, недвижні очі,
І заворожують, і світять, і зовуть.

В високій келії, щасливо-одинокий,
Чернець без божества і жрець без молитов,
Найшов я крижаний і незглибимий спокій,
Що більший над земні страждання і любов.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)

“В високій келії, самотно-таємничій…” - РИЛЬСЬКИЙ МАКСИМ