ІІІ. ПАТРІЯРХ
Патріярхові-Ісповідникові Йосифові І
ІІІ. ПАТРІЯРХ
Тихий морок палати.
Поминальне десь здвони гудуть
Римське сонце – розтоплена ртуть.
Що це?- клітка, золочені грати? –
Поминальне десь дзвони гудуть…
О, душі ланцюгом на скувати!
Ковалі ланцюгів – пропадуть!
Ти підвівся, мов легінь крилатий,
В Україну торуючи путь:
Там під стріхами гасне вже річ,
Там і день обертається в ніч…
Навали громів, злив і бур
Вже витримав Твій сивий Юр!
А скільки вже впродовж віків
Прибив указів і замків
На Божій Брамі супостат!
І чи ж не йде на брата брат,
Чи ж не кляне сестра сестру,
І чи по Тибрі і Дніпру
Не кураї та ворожнечі?..
– Не ждіть! Я смертю не помру!
Я йду дорогою Христа:
Без ваших згод – на ветхі плечі
Беру народного хреста;
Беру в мої старечі руки
Мільйони тих, що відійшли,
Беру усі хрести, всі муки,
Щоб відродилися орли,
Щоб там, де висне чад-розбрат,
Підвівсь як твердь – Патріярхат!
Задріботів секретар-каламар:
– Немає курії згоди…-
Кинуло душу в жар:
– Хто тебе нищить, мій народе?!
Тридцять третій минув, і кінці у воду?.
Ми вже виросли! Знов і знов:
Хто оплатить упівську кров?
Греки, рими чи інші крими
І іже з ними, і іже з ними?..
Досить!
Досить чужих постанов!
Секретар-каламар задочком відходить..
Котяться, котяться Тибру води,
Перегукуються заводи.
За палатою – Вічний Рим,
Але серце летить у незриме:
– Не побачиш мене старим,
– Вічний Риме!
Знов, крилатий, пливеш,
Наче лебідь, на рідні води:
Вічний Київ – серце Твого народу,-
У старому полоні…
І шукають стривожено броду
Заливахи і Горської спутані коні,
І Кобзар підійма п’ястука до небес,
Мов ньюйоркська Свобода – не версти і милі:
– Дух народу в Тобі воскрес!
Не втопити нікому дніпрової хвилі!
– Не потрібні мені ні багатство, ні слава:
Патріярхат – це Держава,
І на гробі безмозглих комун –
Прапор ОУН!
А все інше? – нащо ж мені, брате?
Пригадай, як за віщого Кия
Шанував мій народ і Петра, і Андрія,
А вони ж, любий брате, нічого не мали,
Тільки сандали
Та в серці – Віру.
Так у теплій римській палаті
Війнуло Сибіром.
Сипле снігом, мов з рукава,
Світова морозівка – Москва
Проникає в далекі парафії,
Роздає поцілунки мафії
Міжнародня приблуда Москва,
Всеімперська зануда – Москва.
Задріботів секретар-каламар:
– Немає курії згоди…-
Кинуло душу в жар:
– Ми незнищимі, о мій народе!
Всі покоління встають у імлі,
Мертві, живі й нерожденні ще – з нами!
Ось ми пливем журавлями-ключами,
Щастя шукаєм на рідній землі…
Ставлю ж гніздо над колисками хат –
УКРАЇНСЬКИЙ Патріярхат!
Рівно лягли рядки на папері.
Секретар-каламар ростав у імлі…
Зачинилися ковані двері –
Відчинилось Майбутнє моєї землі,
Княжого Кия Землі.
1982-1983, Монтреаль, Квебек
(1 votes, average: 5,00 out of 5)