9
Гарно, весело жилось
Нашим друзям дома.
Кожна стежка і гора
Мила і знайома.
Смеречина – мов дими
Голубі, прозорі,
А на кичерах ростуть,
Як суниці, зорі.
У бескетті, мов дзвінки,
Голосні джерела.
Задзвонила серед них
Пастушкова фрела.
Хлопця шанував народ
За відважне діло,
Бо й онукам короля
В гори не кортіло.
Двісті літ Василько жив,
Був здоров од бринзи.
Тільки снилися йомуу
Паничі і принци.
А як він узяв і вмер,
Щоб не постаріти,
Люди славили його,
Плакали трембіти.
Олень туги не зборов,
Самоти не стерпів,
Як пішов, так не прийшов
Зі своїх вертпепів.
Дехто думав, що вовки
Оленя роздерли.
А де ж роги золоті,
Сяючі, як перли?
Їх шукали, та дарма, –
Не знайшли донині.
Значить, олень той живе
Десь у гущавині.
Десь у горах тих живе,
Що сягають неба.
Вільні люди там, і їм
Золота не треба.
Тож він ходить по лісах
Вже сідий, статечний.
Це підтверджує також
Факт незаперечний:
Ще коли пастушив сам
І ходив по рижки,
Бачив оленя того
Автор цеї книжки.
1967
(2 votes, average: 4,00 out of 5)