Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

ПРИТЧА ПРО ДЕРЕВО СМУТКУ

Розкошує син царя Еллади
у віночку благородних рис.
Чистим злотом ковані палати
споглядає нудно Кипарис.

Але є у зніженого бога
лиш єдиний незрадливий друг –
сумовитий олень злоторогий,
що покірно горнеться до рук.

Світанкові роси поливають
заповітну стежечку руду,
а душа зове на полювання
у старому райському саду.

Бо така у красеня розрада –
протинати стрілами серця.
Невблаганний син царя Еллади
в бойовому образі стрільця.

Непохибний зір у Кипариса:
промайнула гілка рогова –
і жбурнула блискавку іскристу,
забриніла тонко тятива.

І кольнуло враз відлуння гостре…
Кипарисе, що ти наробив?
Наче брата, твій лукавий постріл
молодого оленя убив.

Ось лежить він тихо за півкроку
і не жмурить очі неживі…
Царська дружба підла і жорстока,
як стріла на вбивчій тятиві.

Кипарисе, ти вже не людина –
закленись, убивцю, загорнись!
…І постало з полум’я і диму
сумовите древо кипарис.

Зеленіє дерево прекрасне
у розмаї світла і тепла,
та навіки кров’ю запеклася
на стрункому стовбурі смола.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,00 out of 5)

ПРИТЧА ПРО ДЕРЕВО СМУТКУ - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО