1. І – ХХ

I

Читайте газети при тихім вікні,
Впивайтесь ясним каламутом.
І як не зірвуться ці лагідні дні,
Не крикнуть розпучливо-люто!

Читали, пряли недомріяні сни,
Солодку молошність туману.
Від року до року, з весни до весни,
Від рана чекали до рана.

Вели не в майбутнє, де бурі і грім,
В минувшину спогади всі ці.
О, будьте ви прокляті кодлом усім,
І ваші діла, і річниці!

ІІ
Багато нам вогників кволих мани
На всяких трясовинах квітло.
У мряку сьогодні і будучини
Прожектором кинуто світло.

Ви вийшли, незнані, із темряви нор
Позначити шлях перемоги.
І знав вас поштовий брудний коридор
І сірі обніжки дороги.

Це ви написали на брукові міст
Трьох літер багряну рекляму.
Не роки життєвою мірою – зміст
Для того, хто дивиться прямо.

Лягла постанова за спокій лиця
І буря за погляди тихі.
Йде неухильно, йдете до кінця,
І вибух голосить ваш прихід.

ІІІ
Обійстя у соннім підміськім селі –
Сади, і сади, та левади, –
Набої, що ти їх збирав на ріллі,
І школа – леговище зради.

Та ось по кількох невиразних роках
Ти вже гімназистом у Львові, –
Де стерла дбайлива, услужлива рука
Всі плями пролитої крови.

Книжки, та наука, та течія днів –
За ладом міщанських фіранок.
І вперше пекучий, задушевний гнів
На рабсько-плескатий поранок.

ІV
І бачили очі дитячі твої,
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.

І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі
І службу ворожій державі.

О, ні, не ступати по правих путях
Борцями дзвінкої засади, –
Сприймати життя і творити життя
З кубельцем своєї посади.

І встала потворна оголена суть
Повільної зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть,
Облудники і фарисеї!

І ти розпізнав їх, таких мовчазних,
Однаковим трунком упитих,
Упертих і все заклопотаних, їх,
Що знають, що треба робити.

V
Коротка розмова та погляд часом,
Раптова і болісна проба,
І ось ти у лаві стоїш юнаком,
На бруку, де тупість і злоба.

Читаєте спільно рядки з-під поли,
І бліднуть уста і обличчя.
Ніхто-бо не знає години, коли
І де його справа покличе.

VІ
Завмерли, заклякли, обпершись на стіл.
Холонуть відсунені лишки.
Товариш уп’явся очима в простір,
Карбуючи крицею вишкіл.

– Розкрий свої очі і прямо поглянь,
І ти не займешся багрянцем
За все, що лишилось від наших змагань
Під зарядом хитрого Панци?

Чи їм чотирьох ворогів побороть,
Народ в Революцію зрушить?
Не їхня пухка і задихана плоть,
Не їхні зацьковані душі!

За вступом твоїм тільки совість стає,
А проти резон – не єдиний:
Од роду-бо ласе є тіло твоє
Вигоди, їди і родини.

Дорогу назви свою, ця – або ця,
Горіння – чи збирання крихот.
Ми йдем неухильно, ми йдемо до кінця,
І вибух голосить наш прихід.

VІІ
О втіхо, що серце виповнюєш вкрай
По сумнівах і по ваганні!
Дорога, рогачка, березовий гай –
Як брила, як камінь на грані.

– Свідомі присяги? Свідомі шляхів?
І як небезпечні шляхи ці?
На стяг синьо-жовтий і зброю батьків…
І пальці холонуть на цівці.

Тепер вже тобі не відняти вінця,
Твоєї єдиної пихи.
Підеш неухильно, підеш до кінця,
І вибух зголосить твій прихід.

VІІІ
Чекає спокуса тебе не одна
І, повні зрадливої знади,
Прозорі озера науки, вина
Поезії пінні каскади.

Та де той п’янкіший знайдеш водограй
І плеса синіші холодні,
Як ставити ногу недбало на край
Блакитної чаші безодні!

ІХ
Захочеш – і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.
Зрослась небезпека з відважним життям,
Як з тілом смертельника крила.

І легко тобі, хоч і дивишся ниць,
Аби не спіткнутись ні разу,
І нести солодкий тягар таємниць
І гостру петарду наказу.

Навчишся надать блискавичність думкам
І рішенням важкість каміння.
Піти чи послати і стать сам на сам
З своїм невблаганним сумлінням.

X
Холодна очей твоїх синя вода,
Що бачать гостріше і далі.
І навіть любов твоя буде тверда,
Як бронза, рубін і емалі.

Вона не зверне тебе в соняшний сад,
Де смокви і грона сочисті.
Ні кроку зі шляху, ні думки назад,
Ні хвилі даремне на місці!

Далеко в безодні ланцюг поколінь,
Лик часу сіріє і гине.
Тобі-бо самому найвищих горінь
Дано осягнути вершини.

ХІ
Туман повива Революції лик,
Його не побачиш багато.
Блідий кольпортер, мовчазний боєвик
І наче труба – пропагатор.

Та тіло міцне її, кров – як вино,
І сітка не рветься ніколи,
Чотири займанщини скувши водно,
Опутавши три суходоли.

А дух Революції – п’єш його ти
Всією душею своєю.
Набиті струєю кільчасті дроти
Над цілою цею землею.

Вважай, необачний, напруженість ця
Години віщує понурі!
Хтось стисне підойму і кине серця
У вир магнетичної бурі.

ХІІ
За дня безнадійно. І мрію лиши.
В тумани і доли, й вершини.
Та кожної ночі скрегочуть в тиші
Залізні колеса машини.

Щоночі котрийсь озивається шлях.
Неясні накази, прокльони.
Це Спілка розводить по темних полях
Промоклі походні колони.

А ранок їх за росами меж
В окопах своїх занімілих
Ось бризнула лінія перлами стеж,
Разками знялися відділи.

І вже розцвітають в просторах ясних
Багряні і чорнії квіти.
Жорстокі маневри такі, що за них
Доводиться кров’ю платити.

ХІІІ
Ще куриться й дихає важко земля
По стрілах огненної бурі,
А вже заливають оселі й поля,
Мов повінь, блакитні мундури.

Але до кінця треба виконать план
Чіткий операції цеї.
Там втрати, що кров’ю захлюпують лан,
І відступ у давні траншеї.

І помсти ворожа, і вісті лихі,
І муки, не чувані в світі.
О, бийте, катуйте, сліпі і глухі,
Узявши проломом упиті!

Хтось руку по мапі спокійно простяг,
Там вам контракти не вздріти
На тих невідомих, прозорих полях,
Де лиш розгублені діти.

ХІV
Прийшлось купувать перемогу всіляк,
Зазнати біди і напасти:
Вночі на дорозі від куль посіпак
Свого команданта покласти.

(Три роки душили розжеврілий шал,
І месник підніс свою руку,
Коли то закидавсь і їх генерал
Від кулі на літньому бруку).

ХV
На страх і за кару – суди польові,
І землю поглинула тиша.
Щоб відповідь ваша – атаки нові –
Ударила тим голосніша.

Вона покотилась лунко до гір,
Ясніше займаються ранки:
Команда відкрила поновний побір –
Всі брами нарозтіж до бранки.

І йдуть по шляхах звідусіль, як один.
Одною густою юрбою,
Меткий робітник і важкий селянин
По зброю і просто до бою.

XVI
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди – на сталь перекуті в огні,
Це люди – як брили камінні.

Не втішені власники пенсій і рент,
Тендітні квітки пансіонів, –
Хто кров’ю і волею зціпить в цемент
Безвладний пісок міліонів.

ХVІІ
Був час над усе легковажних гадок –
Імпреза і знову імпреза, –
Коли заблищав на ріллі Городок
Безжалісним холодом леза.

Суспільносте блідо-рожевих півелів,
Гурра-наукової бздури,
Огрядно-тупих патріотів, послів
І всіх ювілятів культури!

Ці стріли безумні ударом бича
По рабському виді твоєму.
В просвіти і пасіки стрільно влуча,
В рожеві лаштунки едему.

Хвала ж Тобі, Ти, що в рішаючий час
Все маєш духовного гарту
На стіл побойовища кинути нас
Тверезо, без жалю, як карту!

ХVІІІ
О, вір у одваги ясне багаття,
І скинеш, як порвану лаху,
І слабість, і сумніви, і марність життя,
Коли ти не відаєш страху.

І так тебе хміль наливає ущерть,
І так опановує тіло,
Що входить твоя упокорена смерть,
Як служка, бентежно-несміло.

ХІХ
Чи знала про нього людина одна,
Як вдалирла прудкістю хвили
Його незаглушених стрілів луна
У плюшах вигідної віли?

Нікчем з нікчем! Не дешевий папір,
Атрамент і жалісні жести, –
Ворожою кров’ю і гуком мортир
Виписує нарід протести.

XX

О Націє, дужа і вічна, як Бог, –
Не це покоління холопів, –
Хто злото знеславить твоїх перемог
При Корсуні і Конотопі?

О Націє, що над добро і над зло,
Над долю, і ласку, і кару, –
Хто, темний, не схилить поблідле чоло
В сліпучому сяйві Базару?

Хто, мертвий, не стане у праведний слід
На путі, що славою бита,
У громі грядущих огненних побід,
Що ними ти вкриєш півсвіта?

(2 votes, average: 3,50 out of 5)