ПІСНЯ СЛІПОГО ЛІРНИКА
Я каліка-недоріка запорозького коша,
Мені очі повиймали, та невийнята душа!
Як вона літає, хлопці, якби тільки знали ви!
Як бджола, як той метелик понад всесвітом трави…
Мед збирає і гуляє понад світом і людьми,
Над Вкраїною тріпоче голубиними крильми…
…Не журюся і не тужу, що бреду я навмання,
Що зривається у полі і киргоче вороння,
Над моєю головою, на біду моїй землі…
Так майданами киргочуть, обступають люде злі…
Але хай їм грець, – нам Долю
Під ключем тримає Бог.
Від гнилої бараболі
Ми не вимерли, либонь!
Ми живучі, бо стожильні і уперті, як воли, –
Тільки би в чужого воза знову нас не запрягли…
…Я каліка-недоріка запорозького коша.
Плоть моя землею стала, промовляє вам душа,
Промовляє дума, пісня і страждання вікове:
Тільки без ярма, братове, Україна оживе!
Оживе, як та калина, що мороз її не вбив,
Зацвіте веселим сонцем, вічним небом голубим.
…Грає кобза, серце плаче і сміється, як дитя, –
Віру вам заповідаю: віра є, то є життя!