ВОЛОДИМИРУ СОСЮРІ
Я Вас узнав з “Червоної зими”,
Як був хлоп’ям, як пас чужі корови.
Читали вірші під копою ми,
Селянські пастушки русоголові.
Давно-давно! Та книжечка тонка,
Що в полотняній я носив торбині,
Навік запала в серце юнака,
Мов іскорка, горить в мені й понині.
Змінив я поле й торбу пастуха
На місто, де студентом став тим часом,
Не раз дівчатам – не втаю гріха –
Співав я вірші Ваші юним басом.
Вони лилися з серця, як пісні, –
Про зорі, шум акацій, очі карі…
Пісень тих Ваших не забуть мені,
Студентських гуртожитків, дзвін гітари…
В війну я одягнув шинель бійця, –
Солдатом Ваше словов йшло до бою
І кликало на подвиги серця
Під Києвом, під Курськом і Москвою.
Правофланговим Ваше слово йшло,
Вступивши в тім у незабутнім травні
На брук Берліна –
Хай згине зло!
Не згаснуть ввік знамена наші славні!
Я Ваше слово знаю сорок літ!
Вже і мені вкриває скроні іній,
Але в душі моїй огонь – весняний цвіт,
В очах – огонь не погасає синій!
Сьогодні діти вчать мої, як я,
“Червону зиму”…
Їм, як естафету,
Передає народ ясне ім’я
Свого поета і любов поету!
Київ, 1958
(2 votes, average: 3,00 out of 5)