ПАРИЖ
Я Париж полюбив не за те,
Що зустрів там красуню якусь,
Закохався у неї…
Пусте!
Багатіша красунями Русь!
Я Париж полюбив за красу
Його площ, Єлісейських Полів
І за Сени русяву косу,
Від якої Париж захмелів!
Полюбив я прекрасний Париж
За кипучі бульвари його…
О Париж,
Ти на мене зориш
Іменем Бальзака, Гюго!
Я люблю широчінь твоїх площ,
Безкінечність бульварів твоїх,
Коли сонце ясне
Й коли дощ,
Коли музика в парках і сміх…
Древній острів на Сені – Сіте,
Де піднісся Нотр-Дам де Парі…
Осінь листя пожовкле мете,
Крутить листя, мов думи старі.
О Париже! Дві тисячі літ,
Задивившися в Сену свою,
Ти чаруєш красою весь світ,
А сьогдні – всю душу мою!
Полюбив я веселих людей –
Парижан, парижанок струнких:
Очі – сонце ясне між алей,
Із очей – іскрометливий сміх!
Лувр… Сорбонна під сяйвом зірок…
Знане з книг я в усім пізнаю.
Переконуюсь: кожен мій крок
Воскрешає уяву мою.
Пляс Конкорд. Бовваніють здаля
Вісім статуй…
І спогад іде.
Тут повісив народ короля,
І убивцю Марата – Корде.
Тут робочі в диму барикад
Захищали Комуну свою…
По літопису славних цих дат
Твій характер, Париже, взнаю!
Пляс Бастилії. Звідси у світ
Пролунав революції грім…
Кров народну цей бачив граніт.
В знак Свободи – колона на нім.
Шелестить пожовтілий платан,
І здалося в тім шумі мені –
Це співає наш друг Ів Монтан
Про Париж свої ніжні пісні!
До Великих Бульварів піду,
На Монмартр подивлюсь, Сен-Жермен,
Зупинюсь в Люксембурзькім саду…
Скільки чув цей розложистий клен
Тут студентських зітхань уночі
І признать у коханні палкім…
Не виказуй ці тайни, мовчи, –
Хто б не був з нас колись молодим?!
Шум кафе, сміх кокетливих дів,
Що рум’яна кладуть на лице…
Білу жінку тут негр полюбив
І його не лінчують за це!
Вдень на площі студент обніма
Свою милу відкрито, при всіх,
І любов ця прилюдна німа
Не вважається й трохи за гріх!
Бачи я і Мадлен, і Пігаль –
Центр розпусти, нічних кабаре,
Де Венеру, закутану в шаль,
П’яний янкі
За франки
Бере…
Не люблю я Пігаль уночі,
Дно падіння твого, о Париж,
Очі блудниць твоїх – дві свічі,
Що метеликів ловлять за гріш,
Хто – на модне манто, хто – на хліб…
Злидні й розкіш,
Повії й церкви…
Не помітить цього взагалі б…
Не помітить не можете ви!
…Слухав я, о Париж, в ранній час
Гул гудків, спів заводів гучних…
Я люблю робітничий твій клас!
У Монтре стрів я друзів своїх –
Комуністів, по зброї братів,
По війні…
Знову Шпейдель воскрес?..
У Парижі б я жити хотів,
Якби був президентом Торез!
Не багатством палаців, прикрас,
Не п’янкими бульварами, ні, –
Тим, що стяг комунарів не згас,
Ти, Париж, полюбився мені!
Париж, 1956
(1 votes, average: 5,00 out of 5)