Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові





“Я знов сьогодні археолог…”

Я знов сьогодні археолог.
Уранці в сивий степ прийшов.
На полині сіріє порох,
немов подертий в клоччя шовк.

Ген блима волошковим зблиском
прибляклий місяць-ятаган…
Минулого глуха колиска –
доісторичний цей курган.

На тім’я срібне полинове,
мабуть, і вік мене привів,
археологія любові,
археологія чуттів.

Лопату взявши, відкопаю
у степовій землі твердій
те, що ніколи не минає
і не мине в душі моїй.

І явиться у цьому світі,
щоб я зачаруватись зміг,
твій голос – мов ковильне світло,
і твій – немов ковильний – сміх.

Спасибі долі за дарунок –
його й віддячить не берусь:
гіркий ковильний поцілунок
твоїх гірких ковильних уст.

І доля не пошкодувала –
так як у неї й попросив:
твоїх очей ковильний спалах
та ще ковильний сплеск сльози…

В степу – в кургані полиновім –
відкрить для себе я зумів
археологію любові,
археологію чуттів…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Я знов сьогодні археолог…” - ГУЦАЛО ЄВГЕН