НІЧ ПЕРЕД БОЄМ
Шумлять голубі ялини, сосни сухі риплять,
Сплять в бліндажах гвардійці, лиш вартові не сплять.
Тихо у лісі. Ні звіра, ні сліду людського ніде.
Лиш вигуки вартового:
– Стій! Хто йде? –
Я закриваю очі, кутаюсь: “Люлі-лю!”
Сам себе колисаю, сплю і, здається, не сплю.
“Мамо, матусю! Другий вже рік
Ні звістки од тебе, ні ласки.
Важко мені. Ляжу спати – з повік
Сон утікає повінню рік,
Шумом дитячої казки.
Мамо, матусю! Ніч догора.
Де ти? Ні звуку, нікого.
Вітер навшпиньках, вітер з Дніпра
Крадеться повз вартового.
Вітре-земляче! Ти хоч скажи,
Втіш моє серце гаряче”.
“Сльози і зойки… Люди чужі
Край твій плюндрують, юначе!
Чайкою квилить, к землі припада,
Б’ється при битій дорозі, –
Матір-матусю гонить орда
Босую на морозі:
“Чуєш, мій синку? Муки і кров…
Та не скорюсь їм!” І вітер
Тихо підвівся і тихо пішов,
Сосен гойдаючи віти.
Спали бійці-земляки в бліндажах,
Мати голубила кожного в снах.
То вітер ходив і шумів із-під віт,
Нашіптував кожному з дому привіт.
О як не хотілось очей розтуляти,
Очей, що у сні цілувала їх мати!..
Суворими й злими устали ми зранку
І мовчки покинули нашу землянку,
А потім, такі ж, як у сні, мовчазні,
Такі, як бувають лише на війні,
Пішли ми в атаку, зімкнувши ряди.
“Мамо, матусю, прийдемо, жди! –
Ми кулею били, штиками кололи, –
Пощади фашистам? Ніколи, ніколи!
Хай кров їхня ллється у три ручаї,
Мамо, матусю, – за сльози твої!”
А вітер услід нам, а вітер: “Карай!”
Зіходило сонце. Горів небокрай.
В той день ми потурили ворога з двох сіл і п’ятьох висот,
Сам командувач армії вручав нам сонця нагород!
І, виставивши дозори, утомлені спати лягли…
І кожному снилась мати, що нам застеляла столи,
І страву на скатерть ставила – горілку, меди, кавуни.
“Їжде, – казала мати, – пийте, мої сини!”
І ми піднімали чаші й пили за усі фронти…
Ніч перед боєм. Спіть, гвардійці,
Завтра в атаку йти!
Ліс біля Княжого Клина, 20.ІХ.1942
(3 votes, average: 1,67 out of 5)