ЛІДІЦЕ
Могил бугри,
Метуть вітри…
Схилімо прапори!
У цих буграх
Священний прах, –
Не сміть стоять в шапках!
Німий стою
У цім краю,
Немов солдат в строю…
Я смерть в бою
Стрічав свою,
Ти, Лідіце, – свою.
Благословен
Вогонь імен
У сяєві знамен!
Забуть війну?
Свій зір зверну
В недавню давнину:
Сто завірюх
Мело навкруг,
Прах-попіл – тлів, не тух…
Прах-попіл цей –
Кістки людей,
Зойк матерів, дітей!
У серці й досі біль не вщух…
Я славлю непокори дух,
Ваш, партизани, рух!
Спалили всіх:
Старих, малих
Під автоматний сміх.
А від осель –
Журба пустель,
Та вітру карусель,
Та болю крик…
Будь проклят, штик,
І нині, і повік!
І в сні хай не привидиться
Страшне криваве літо це,
Твоє страждання, Лідіце!
Ті дні страшні
Забуто? Ні!
Мільйон проклять війні!
Кулак вузлом…
Іду селом
З похиленим чолом.
Чом Хойзінгера
Й Шпейделя
Не судять досі? Чом?
Це з їх вини
У дні війни
Загинули вони…
Могили ці,
Немов бійці,
Кричать у всі кінці:
– Судити їх
За мертвих всіх
Перед лицем живих!
Лідіце, 1961
(3 votes, average: 4,67 out of 5)