“Зіниці смерті стежили за Вами…”
Олесю Гончарові
Зіниці смерті стежили за Вами
Прицілами, злобливим зором лінз,
І друзі падали, й ревли димучі ями,
І обрії, немов рвучкі кардіограми,
То зводилися сторч, то повергались вниз.
Ви йшли по згарищах, вповзали в чорні вирви,
І вимах вибухів Вам обпікав лице.
В пожеж і битв огненнокрутний вир Ви
Ступали, – і навік запам’ятали це.
Дотіль немислиме, воно ввійшло у пам’ять,
Страшне, розгніване, величне і святе, –
Саможертовність діл, і тіл криваве рам’я,
І жар, і жах того, чим досі ще сните.
Так, серце й пам’ять стали важчі й дужчі,
Та стали і чутливіші вони,
І віру в людяність, у радощі грядущі
Ви винесли, як святощі, з війни.
Життя й весна землі. Життя й краса людини.
Її достойність, прагнення, любов, –
Таке все різне і таке єдине
В мільйонах душ, у многозвуччі мов!
Священне море мови омиває
Затоки роздуму й любові береги.
Немає спокою. Переситу немає
Для творчої життєвої жаги.
Весна людей. Назустріч їй несіть
Свої слова, дар мужності і ласки, –
Бузку розквітлу тріумфальну віть
В суворій чаші фронтової каски.
(3 votes, average: 3,67 out of 5)