БАВАРІЯ З ВІКОН ВАГОНА
Від Праги до Парижа путь ішла
Через Баварію – німецьку землю,
Що завдала народам стільки зла,
Хотіла погасити сонце Кремлю…
Так ось вона, Баварська ця земля, –
Красоля біля вікон, чорнобривці…
Хто б міг подумать, глянувши здаля,
Що тут родилися фашистські вбивці!
Доми з високопіднятим чолом,
Балкони, мезоніни…
Тісно.
Густо…
Орють волами, косять ще й серпом!
Опудало маячить на капусті…
Дубові та березові гаї,
Плантації зелені хмелю всюди…
Які красиві, справді, тут краї!
Які хороші буть повинні б люди!
Та це – з вікна вагона. Це – здаля…
А зблизька – й досі ниють мої рани,
Знов Бони твої твої гармати націля
На Схід,
Муштруючи солдатів зрана…
Червоні, чорні – всяких кольорів
Дахи домів звелися черепичні.
Похмуро знову дивиться з-під брів
На мене вся ця готика сторічна!
І кірхи, і розп’яття край воріт,
Багато барв,
Багато всюди квіту…
Не віриться, що звідси вийшла в світ
Війна, страждання сіючи по світу!
Немов саме блаженство тут, немов
Життя оцих мирян – служіння богу.
Ці квіти в вікнах…
То не квіти – кров
Мого дитяти вбитого малого!
Красоля і калачики в вікні,
У палісадниках – жоржини, маки…
Дивлюсь на них, а ув очах мені
Війни мигтять криваві й досі знаки.
Калачики на вікнах. І – війна…
Як може під одним це дахом жити?
Дивлюся на Баварію з вікна:
Це кров мого народу – ваші квіти!
У Нюрнбергу солдати йдуть в строю,
Америки заслужують прихильність…
Я був на фронті, кров пролив свою.
Ці квіти
Не притуплять мою пильність!
Поїзд Прага – Париж, 1956
(3 votes, average: 2,33 out of 5)