В ЗООМАГАЗИНІ
Майстер опудал, облудал пташиних,
втиснувши в очі дві горошини,
ти підіймаєш крила на кпини,
їх підпираючи на патичини.
В птичому царстві застиглого лету
що ти відтворюєш – власні прикмети?
Власні жадання втілюєш в пір’я,
множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я:
кані, куріпки, крячки, синиці,
небо збідніле – страчені птиці…
Вилущив з пір’я душі крилаті:
форма спустошена, суть – дуплувата.
Слово всихає в кожному йменні,
в кожному горлі – звуки священні,
втрачено з небом птичі сполуки,
рух ув’язнили пожадливі руки.
Прагнув привласнити простір в очницях –
в формі увічнив спустошені птиці,
в слово ввібгав, але літери блякнуть,
сходять, зникають лету ознаки…
Вільному – воля, тобі ж – владування,
не присмолити до стелі літання,
не розімкнути свого кружеляння.
З крапки у небі лет розпочався,
крапкою канув у позачасся.
Крапка – шротинка, куля – краплинка,
лине все далі душі порошинка…
В майстра опудал нова морока:
як присмолити танучі роки?
Сохне підошва, трухне підлога,
меншає відстань від ніг до порога.
Збільшилось пір’я – білі замети,
в кожнім опудалі – смерті прикмети…
Вікна всі – навстіж, долу – полиці:
падають, падають влучені птиці;
грузнеш по горло, тонучи в пір’ї,
чути: регоче сова в надвечір’ї…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)