Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Шум вітру згасав… то спалахував зримо…”

Шум вітру згасав… то спалахував зримо,
то ніби зазубрини лісу рівняв,
то наче чіплявся повісмами диму
за вістря ялини і стовбур хитав…
Я в паузах подмухів чув своє серце
і думав про ритми небесні й земні:
пульсують під снігом самітні джерельця,
бо сила життєва завжди в глибині.
Та й смертна потуга завжди в серцевині –
вона в нас присутня з початків життя…
Хитається стовбур – тріщить деревина,
сухенькі галузки донизу летять…
А там із безодні небесної зірка
шле імпульси світла тонким-претонкі,
і в шибці повітря буравиться дірка;
сигнали ідуть, та не знати які.
Не знати, кому засторога, для кого;
та латочка кругла на грудях димить,
побита джерельцями всюди дорога,
і вітер в пропаленій дірці свистить…
І стукає кров тупо кульками в скроні…
Я ж в паузах слухаю тишу сумну:
крізь мене йдуть токи високі з бездоння,
то час протіка з висоти в глибину.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 4,67 out of 5)

“Шум вітру згасав… то спалахував зримо…” - МОВЧАН ПАВЛО