КОЗАК ТА БУРЯ
Як то в бурю по небові галас повстане,
В чорних хмарах так грякне, що страх!
І за хвилею вирине хвиля та й гряне
І озоветься в лісах, на горах:
“Чи не той то козак, що де стане –
І земля там потане?
Чи не той то козак, що де гляне –
І трава там зов’яне?
Чи по степові з вітром гарцює не той то козак,
Од якого тікає татарин і лях?
Чи не він то гука, перескопує гору й байрак
І на вражі полки сипле кару і жах?”
Як же то вранці
В червонім хмарці
Сонце випливає,
Чи не з чужини
Та до дівчини
Козак приїжджає?
Не одсувайте кватирки в вікні,
Не обступайте широких воріт,
І старі, і дівки, й молодиці!
Бо вже не грає козак на коні,
Бо вже не стогне земля од копит:
Вже умер чорнобривий, умер бідолиций!
Як він вертався з краю чужого в свій дім
Та як він їхав в долині,
Буря повстала, загуркотіло, і грім
Впав, повалився в долині!
Як розігнало ж ті хмари і геть понесло –
Глянуло в сонечко, знову усе процвіло!
Що ж то в долоні? Чи дуб рясний ліг?..
Ні, козаченько найкращий поліг!..
(2 votes, average: 3,00 out of 5)