МЕТЕЛИКИ (Фрагменти із циклу)
Присвячую мамі
1. CHRYSOPHANUS VIRGAUREAE
удосвіта будиш пелюстки ромашки
крилами кольору розлитого західнього сонця
наче червоний дукат на білій скатертині
в буфетника квітних еліксирів на довге життя
ти – довго жити не будеш
у краї крил заходить тобі ніч
наче пригадка теміні попереднього буття
і того що попереду
та доки збудеться – захоплено п’єш нектар
довгими антенами намацуєш світло дня
здалека – ти мовби язичок вогню
що спалахнув на мить любов’ю до білої квітки
4. ARGYRONOME PAPHIA
розпростертими крилами – що наче натягнута плівка
виправленої шкіри пропалого ягуара –
пожадливо п’єш досвітки і готуєшся до лету
майбутніми зустрічами гомонять квітчасті поля
невеличке волохате твоє тіло тремтить споминами
про блаженство малиново-фіялковії поживи
під повзучим слизьким ненаситним тулубом
твого першого торішнього перевтілення
пригадуєш подовгасті сни сліпої нерухомої лялечки
щасливий що вже вільний і такий прекрасний
та час на ловлю – ти ловець кольорових душ
захованих поміж пахучих пелюсток
7. FABRICIANA ADIPPE
на зеленому листку фіялки
ти наче старий подірявлений мідяк
якого загубила з поспіху пізня весна
та в дійсності – розжарений молодістю
виставляєш вусики мов два сірники
якими запалюєш серця безневинних квітів
ти – червонястий перелесник поміж стеблинок
з твого волохатого зеленавого тулуба
виростають крильця обшиті соняшною ниткою
полатані бризками безмісячних ночей
дні – такі довгі й гарячі
у мереживо твоїх крил схоплене сонце
8. VANESSA ATALANTA
чернь твого тіла обведена червоно-золотистою
коронкою затемненого сонця
кінчики крил нашіптують молитви
білими розсипаними вервичками
ти – чернець чину дрімучої ночі
що спізнав у леті принади темряви й світла
і вибрав келію місяця
підносиш до неба вусики наче дві свічки
за супокій ще не народженої гусені
входиш в осінній день з гордо піднесеною головою
як хоробрий адмірал перед вирішальною битвою
коконові монахи виструнчені на завтра
(2 votes, average: 5,00 out of 5)