Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

“І смерть змаліла перед нею…”

І смерть змаліла перед нею,
А їй всього – сімнадцять літ.
Два білі банти – мов лілеї,
І чорні брови урозліт.

Щось говорила, щось питала,
Сиділа мовчки край стола.
У вазі квіти поміняла,
Всміхнулась, встала і пішла.

Вони зустрілись на порозі –
Не розійтись, не обійти.
Спинилась смерть на півдорозі
І владно мовила: “Пусти!”

Там, за дівочими плечима, –
Ах, рано час його прийшов! –
Хлопчак із синіми очима,
А тут – оця чудна любов.

Смерть сентиментів не любила,
Смерть проштовхнулась, увійшла.
І він востаннє мовив: “Мила”, –
На квіти глянув край стола –

І все. І хлопця схоронили
Вся школа, все його село.
Смерть виглядала з-за могили,
Торжествувала хижо й зло.

Та враз поглянула у вічі
Дівчати – й жах її пройняв:
Хлопчак у тих очах стояв
І сяяла любов крізь відчай.

І смерть замліла перед нею,
А їй – всього сімнадцять літ.
Дівчисько… Банти – мов лілеї,
І чорні брови урозліт.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

“І смерть змаліла перед нею…” - ЛУКІВ МИКОЛА