ДО ПІДКАРПАТНИХ ЗЕМЛЯКІВ
І
Безгрішний ваш гримить з Олімпу, з Ватікана.
Останній се вже грім, остання вже й омана
Про мляві розуми, про боязкі серця,
Роботу польських шкіл, науку лжи отця…
Хилітесь під свого тіароносця-пана,
Що вбогу й темну Русь наваживсь до конця
В ляхву перевернуть, – первоцвіт християнства
В пустоцвіт обернуть, на втіху тунеядства.
ІІ
Хилітесь під його: бо вас од казаків,
Що ви так славите, Ян з Дуклі слобонив:
У хмарах бернардин навколішках молився,
І – чудо! Вами Хміль римлянам поступився…
Живих вас і мерців, як липину лупив,
І лупом за поход з Ордою розплатився,
І не пішли в ясир ви хижій Татарві,
А підклонилися латиненій Ляхві.
ІІІ
Хилітеся ж: бо вже давненько базиляне
Римлянам оддали насліддє православне.
А ви чого ждете? Не встане вже козак
До шарпання Ляхви, не скличе гайдамак
На подвигі святі, – ті, що кобзарство нянче,
Підходючи під ваш до ворохобень смак,
Вас вивчило хвалить, як хвалить шляхта польська
Все, що в Москві орда чинила запорозька.
ІV
Погибла й путь того, кого наш люд прокляв,
Як до своїх братів, московців утікав.
Між ними в гоголя раріг переродився.
В повазі й красоті невиданій з’явився,
А вас із вашими піснями занедбав,
Що в темного сліпий, сліпуючи, навчився,
І ми з ним славимо потужну й чесну Русь, –
Хто предків під Ляхом і старини не збувсь.
V
Ви ж, бідолахи, вже давно позабували,
Що віри пращури “від папи не приймали”.
Тепер вам совісті мутної господар
Дарує целібат і римський календар,
Щоб на чуже гніздо зозулями чигали…
Подякуйте йому за сей спасенний дар:
Бо певно будете на небі раювати,
А на землі “ляхом з ляхами вирубати”.
VІ
Лядуйте: бо давно впевнила вас Ляхва,
Що нашим злигодням вина – одна Москва,
Що та Москва, – не Русь, не руським дише духом,
І ви хитаєтесь, затуркані сим слухом.
Наука й правда в вас – слова, слова, слова!
Хто ж робить русина мізерним легкодухом?
Не хто, як мороком окритий той вампир,
Що засисає й вас, і ввесь латинський мир.
VІІ
Оце ж гримить глагол з Олімпа, з Ватікана:
“Ділися, туманій востаннє, Русь преславна!
Овечим робом нам, обманщикам, піддайсь,
Спасення душ від нас і щастя сподівайсь!
Нехай водвориться між браттями омана
І торжествує знов пекельних брехень князь,
І рідну Русь на Русь олжею підіймає,
Нову козащину криваву засіває!”
VІІІ
Нехай!.. Байдужі ми про ницаків Хмелів,
Про зрадників Мазеп, письменних паліїв
І всяких інших злюк, що поміж нас гніздяться
І з ворохобництвом лихим своїм таяться…
Все Русь перебула, ніхто нас не зломив,
І всує вороги на наше царство зляться.
Обійме руський дух і землю, й океан,
Як з його прожене Наука лжі туман.
ІХ
Ви ж древніх київських цурайтесь наших уз,
Що єдинила Русь у княжеський союз,
Ім’я Владимера велике занедбайте
І віру предківську під римську нагинайте.
Скликайте на царя восточного медуз
І фурій огняних, да от що певно знайте:
Ми Владимерію свою воскресимо
І панувати вам з Ляхами не дамо.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)