Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СЛОВЦЕ ДО СТАРОРУСЬКИХ НАРОДОВИКІВ на появ “Позиченої кобзи”

Тим часом як, патріотизму повні,
Ви дбаєте про слово рідне нам,
Слова чужі, художливо кунштовні,
Я на користь готую землякам.

Сокровище благих, нехай вони розмають
Козацького завзяття тьму п’яну
І письмакам правдивим помагають
Бороти лжи владику, Сатану.

Вузенько Русь ми звикли розуміти
І творимо її собі з казок…
Химерного письмацтва хирні діти,
Ми б узяли хоч німця на зразок.

Він рідну фальш письменницьку покинув
І прихиливсь до греків та римлян,
Широкою рікою правди плинув,
Простуючи в науки океан.

О кобзо! ти, що в німця позичали
Не раз, не два слов’янські главарі!
Зневаж, забудь усе, що нам співали
П’яні, як ніч, козацькі кобзарі.

Вернись у ту старовину велику,
Як перед ми в Слов’янщині вели,
Як половців жахали силу дику
І захистом культурникам були.

Нехай твої широкодзвонні струни
Задзвонять знов, як “віщий” той дзвонив,
Що лаврами святі нам древні труни
Про всі царства, про всі віки окрив.

І вклонимось тіням, великославним,
Що викликав із забуття про нас,
І зробимось в Слов’янстві рівноправним
Народом, як бували в оний час.

І подамо чужим язикам руку,
Що руський дух і в мирі, і в бою
На висоті держали, но в розлуку
І Руссю Русь не пустимо свою.

Хоч кинуто чужим нас на поталу,
Роздерто нас безбожно на шматки,
Ми вернемось к єидності началу,
Не пратимем природі навпаки.

І вийдемо з політики туману,
Що розуми потуманила нам,-
Що подала ляхам нас ув оману
І вучням їх, сіпакам-козакам.

Розіб’ємо розумові кайдани,
Що москалям передала ляхва.
І зцілимо у млявім серці рани,
Що завдала нам дурена мужва.

Зневажимо ножі ті “обоюдні”,
Що в руки їй давав п’яний пророк,
Забудемо віки усобиць трудних
І з Заходом з’єдинимо Восток.

Дарма, що нас указами тирана
В Сибір нова, було, швиргає Русь:
Від океана та й до океана
Наш древній дух на міць нову здобувсь.

То сіяла вона зерно спасенне,
Що віщий нам завітував Боян:
Воно нам ту потугу слова верне,
Що пригнітив завидливий тиран.

Що в Галичі ночує руське серце,
Владивосток далекий тим самим,
Мов голосна струна к струні, озветься,
І надихом сповниться Русь одним.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,00 out of 5)


СЛОВЦЕ ДО СТАРОРУСЬКИХ НАРОДОВИКІВ на появ “Позиченої кобзи” - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН
«