Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ПАНІКАДИЛЬНЕ

Раз вітер на дворі шумів,
У вікна поривавшись,
А я в кімнатоньці сидів,
З коханкою обнявшись.

І я дививсь, як на щоцях
Ягідочки красіли;
А перед образом в кутку
Панікадильце мріло.

І я почав їй говорить:
Дивись, моє серденько,
В кришталі світлому горить
Той гнотичок маленький!

Із чим єсть схожий гнотик сей?
Йому в оливі сяти;
Так Бог велів душі моєй
В любові ізникати.

Оце хвил я самотній він;
Так як хвиляв і тьмився,
Поки шукав чогось один
І серцем не ділився.

От другий гніт почав диміть:
Торкнулись – зайнялися;
І став ясніш в кімнаті світ,
І образ просвітився.

Святим коханням, як гноти,
Ми, душко, в Бога сяєм,
Я повік твій і моя ти,
Аж поки вмісті стаєм.

І мила каже: нагадав
Ти дуже мудру думку!
А я поцілував,
Як голубок голубку.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ПАНІКАДИЛЬНЕ - КОСТОМАРОВ МИКОЛА