ХОДИТЬ СОН КОЛО ВІКОН
Не спалося, – а ніч, як море.
Т. Г. Шевченко
Крізь дошки підлоги, як день поник,
Мороз добивавсь до тіла.
І навіть вовняна ковдра – ліжник –
Не скоро мене зігріла.
Од ватри тягнуло їдким димком.
Не спалось. А ніч – як море…
Отак і змагалися – хто кого
За північ хоча б поборе:
Дрімота – мене, а чи я – її.
“Здавайся, – шепоче, – досить!..”
І раптом вона голоси чиїсь
Знадвору ледь-ледь доносить.
– Втомилась, Марічко?.. – Втомилась, ая!
Поміг би доїти зранку,
Аби не дрімала любка твоя,
Марічка твоя, Іванку.
– Легіні піднімуть мене на сміх, –
Несміло перечив голос,
В якому бажання земних утіх
Із гонором власним боролось. –
Постій хоч хвилиночку!..
– Спати пора,
У липні коротка нічка!.. –
І чутно було, як за дужку відра
Взялася його Марічка.
Поправила посуд, мабуть, при вікні.
Ступила. Торкнула клямку.
– Скажи ж хоч словечко хороше мені!..
– Скажу: надобраніч, Іванку!..
А двері мовчали, хоч стихли слова,
Аж поки, не дуже лунко,
Озвалася ніч, мов істота жива,
Зітханням і поцілунком.
– А може, то був довгожданий знак,-
Так сам я собі пророчив, –
Що здався цієї ночі юнак
На ласку й милість дівочу?
І тепло зробилось під ліжником,
І сон прилетів, як птиця,
І снилось мені всю ніч молоко
У чистих дзвіких дійницях.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)