Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

“Осінь ходить на милицях, дзвонить медалями…”

Осінь ходить на милицях, дзвонить медалями.
І протези погупують так, наче яблука.
І вдовиця-шипшина палає коралями.
І листочки за вітром луска, мов кораблики.

Руки вітру старого – натруджені, зболені.
І сплюндровано поле навалою вражою.
Сонце в небі здається, либонь, бараболею –
для дітей недоступною і недосяжною.

Хата – наче бабуся без костура – хилиться…
І зозулі нема – віщувати добро мені…
Осінь дзвонить медалями, ходить на милицях…
Знов до мене вернулися спогади й спомини.

Знов до мене вернулись вони і розказують
чи то вранці, чи вдень, чи ночами безсонними,
як дитинство в дитинстві прощалося з казкою
і як гралось гранатами, гралось патронами.

Оглянуся назад – і побачу на відстані:
замінованим лугом, під хмарами-маками
повертається з лісу дитинство розхристане
із березовим соком, у гільзу накапаним.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Осінь ходить на милицях, дзвонить медалями…” - ГУЦАЛО ЄВГЕН